Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Знову "ми", Ліка Радош 📚 - Українською

Читати книгу - "Знову "ми", Ліка Радош"

990
0
29.09.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Знову "ми"" автора Ліка Радош. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💛 Короткий любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 81
Перейти на сторінку:

- Ну ти даєш! - регоче друг. - Не дати жінці вигуляти сукню, це просто смертельний гріх.

- Ну, ми, ніби обоє не були проти. - майже сором'язливо уточнюю я, та на губах з'являється зрадницька посмішка на всі 32, бо все-таки Аліна вичитувала мене за те, що годинами готувалася, а нікуди так і не пішла.

- Головне у твоїй відповіді "ніби". - на цій ноті ми і покинули кабінет. Та поплентались пустими коридорами до виходу.

* * *

Заїхали в готель, домовились зустрітись через годину на стоянці. Все-таки, щоб прийняти душ та змінити костюм багато часу не потрібно. Мимоволі, думаю, якою сьогодні буде Аліна. Потрохи, привикаю до тих змін, які відбулися з нею. Про  зовнішність, тут і говорити нічого. Тільки, те що змінила колір волосся, вже, дало багато чого зрозуміти. Так хотіла, закреслити минуле, або ж, дійсно, захотіла себе відчути по-новому.

Проте, Аліна, взагалі, уже не та, що я пам'ятаю. Характер, поведінка, сприйняття себе, оточення. Так термін великий...але деякі люди за все життя не змінюються, і, ніби, застигають на одному місці. А тут, повний комплект. Інколи я і не знаю, як до неї підійти. Раніше, такого між нами ніколи не було. Наше спілкування, принаймні, з моєї сторони не викликало жодних не зручностей. А тепер, я часто зважаю, на кожне слово, що говорю, на кожен рух, доторк. Що їй сподобається, а що ні?

Максим вмостився за кермо.

- Я так зрозумів, що сьогодні буду вашим водієм? - жартує друг, коли я займаю місце для пасажира.

- Не думаю, що по закінченню святкування, ти будеш мені потрібний, самі якось доберемось.

- Маєш грандіозні плани? - витягнув зухвалу посмішку на своєму обличчі.

- Не наривайся. - от, розповідати, що за плани маю на вечір, точно, не збираюся.

Та й усе що стосується Аліни надто особисте. Те, що напідпитку вибовкав, і так неприємно. Хоч Макс і не нагадує про ту ситуацію. І знає, тільки, що не все так просто і легко, як здається на перший погляд.

За моїми настановами, Максим заїжджає у двір до будинку Біланової. Залишаю друга чекати нас в машині. Сам же підіймаюсь у квартиру за своєю дівчиною.

Відкриває мені двері, ще в халатику. Божевільна жінка, невже і думки нема, що так не можна поводитись з голодним чоловіком. Стримано цілую кохану в щічку, намагаюся тримати руки при собі.

- Почекай ще трішки, мені тільки плаття надіти і можемо виходити.

- Добре, не хвилюйся, ми встигаємо. Думаю, будемо одні із перших.

- Можеш викликати таксі. Я вже готова. - голосно говорить зі спальні, та я навіть, не рушаю з місця. Щоб ненароком туди не наблизитись.

- Там, Максим нас чекає, в низу.

- Максим? Чому? - це вже у дверях вітальні чути її голос.

Повертаюся на звук. Та завмираю. Сьогодні кожен буде заздрити мені. Ніби, і сукня простого крою, чорна і нічого зайвого на ній нема. Та те, як вона облягає жіночий стан, зводить з розуму. Аліна рушила в мій бік, і тут прийшлось, проковтнути слину, бо цей виріз від стегна з правої сторони, мабуть, увесь вечір не буде давати мені спокою. Та і голі плечі, завдання не полегшать.

- Агов. Земля викликає, Станіслава. - все-таки, потрібно прийти до тями.

- Ти неперевершено виглядаєш. Впевнена, що не хочеш залишитись в дома? -  з надією питаю, бо зовсім розхотілося кудись іти, не хочу, щоб на неї витріщалися і поїдали її поглядами.

- Жартуєш? Звичайно ми підемо. І, навіть, не дивись на мене так. Нас Потоцький чекає. Так?

- Ось для чого я просив його їхати з нами. Щоб у когось прокинулась совість не змушувати його довго чекати.

- Он як? - підходить до мене, щоб, начебто, поправити краватку. Ледь відчутно торкається моїх губ своїми.

- Хочеш перевірити на мені свої чари? Можеш не напружуватись. Вони діють безвідмовно. Ще з першого погляду.

- Ідемо, Плутар. - відходить від мене. А я переводжу подих.

Подумки нагороджую себе орденом, що не заграбастав її у свої обійми. І не закінчив вечір, так толком і не почавши його.

Мовчки спускаємося вниз. Разом з Аліною сідаю на заднє сидіння позашляховика. Де у всій красі показана користь розпірки на платті, а мені додає ще випробувань, бо ті ніжки вже будуть мені всю дорогу ввижатися. Відчуваю себе підлітком в період статевого дозрівання, коли тільки думки про деякі частини жіночого тіла, приводили в бойову готовність. А тут, кохана жінка, з явним наміром, звести мене з розуму.

Приїжджаємо до ресторану одні із перших. Є кілька жінок із бухгалтерії і майстри з виробництва, котрі щось обговорюють неподалік столу, що накрили для наших посиденьок. Ніхто ще не спішить займати місця. Або чекають, на керівництво, або, просто, коли вже всі підійдуть, щоб розміститись компаніями.

Та Максим, поздоровавшись з усіма присутніми, сідає собі за стіл, не звертаючи увагу, що ще не всі приїхали. Показує, нам, щоб приєднувалися. А втім, для чого тупцюватися. По суті, наша компанія уже в повному складі. Тільки ще Чумаченко нема. Сьогодні в неофіційній обстановці хочемо повідомити колегам, що вона буде новим директором. А в понеділок, уже наказ ввійде в дію, та й розпрощаємось з колективом.

Через хвилин п'ятнадцять, усі уже були на місці. І після перших привітальних слів, які взяв на себе Максим, змогли трохи розслабитись та взятись за закуски та напої.

- Я тобі казав, що ти сьогодні найкрасивіша на цьому вечорі? - не можу втримати руки при собі, ніжно погладжую Аліну по спині.

- Стас, продовжуєш вправлятися? Робиш успіхи, у твоїх словах, тепер, можна не здогадуючись розпізнати комплімент! - вирішила покепкувати з мене.

- А ти так і не навчилася їх приймати. - трохи серйозніше відповідаю я.

- Пробач. Ти правий. Дякую, мені приємно чути від тебе такі слова. Ну що? Мир? - і нахиляє до мене свій келих.

- Мир. - не витримую, і таки цілую її. Швиденько, поки всі зайняти своїми розмовами.

1 ... 45 46 47 ... 81
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Знову "ми", Ліка Радош», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Знову "ми", Ліка Радош"