Читати книгу - "Знову "ми", Ліка Радош"

Аліна

Де ж моя голова загубилась. Здається втратила її, коли віддалась цим почуттям. Ще такого Станіслава я не бачила, ніколи. Ніжного, стриманого, передбачливого, галантного. Та, він, просто, відкривається мені з іншої сторони.

Жести, доторки, шепіт у вушко, чутливий і пристрасний танець. Вже тоді майнула думка, що нам уже варто завершувати вечір і повертатись додому, причому у двох. Бо, коли мала гадку звабити його, то аж ніяк не думала, що звабленою опинюся сама.

Чекала, а можливо, надіялась, що не витримає, і як первісний чоловік затягне мене до своєї печери. Але, на диво, Плутар вибрав інший спосіб показати мені, що хоче і чекає продовження цього вечора.

Вийшли на вулицю трохи охолонути, після запальних і швидких танців.

- На ось, одягни, не хочу, щоб ти простила. - кидає мені на плечі свій піджак Плутар. Мене одразу огортає його запах і тепло. Це ж при тому, що і чоловік, обіймає мене ззаду, ставить свої руки мені на живіт. Чую як вдихає запах мого волосся, заривається в нього носом. - Аліно, ти не уявляєш, як я скучив за тобою. - шепоче мені на вушко, від цього табун мурашок проноситься по моєму тілу.

- Я також скучила. -  горнуся, опираюсь на чоловіка, повність переносячи на нього свою вагу.

- Ти, мабуть, і втомилася? Можливо, голова в тебе розболілася? І нам варто швидше покинути це дійство? - ох, Плутарчику, я б і з радістю.

- Ми не можемо піти зараз. - відповідаю йому.

- Це ж чому. - трохи розчаровано протягує.

- З Танею коїться щось не те. Вона забагато випила і фліртує із Павлом, старшим зміни, а він давно на неї оком кинув, та після кількох невдалих спроб запросити її кудись, перестав намагатись. А сьогодні вона сама підбиває його на дії.

- На скільки мені відомо, вона доросла дівчина і дасть собі раду. Алін, ну поїхали, чи я не правильно зрозумів твої натяки на продовження вечора? - продовжує наступати Стас, сам губами притис мочку вуха, та опустився поцілунками по шиї.

- Ти все добре зрозумів. - видихаю я. - Але поки не відправлю Таню додому, щоб не накоїла дурниць. Ми нікуди не рушимо. Зрозумів? - Стас залишає поцілунок на моїй щоці.

- Пішли, моя рятівнице. Будемо твою подругу вгамовувати.

Нехотячи, повертаю йому його одяг, коли повертаємось в приміщення. Шукаю поглядом Тетянку. Вона, зараз, якраз, танцює повільний танець із Павлом. Той не втрачаючи момент, міцно притискає її до себе. Хлопець сам по собі не поганий, і робітник хороший, але знаю, що подруга на завтра буде жалкувати, що дала йому надію. Бо все ж щоб там в неї не сталося, вона заручена.

Коли Таня прийшла, то виглядала трохи збентеженою. Але я подумала, що це через те, що її мали представити, як нового керівника підприємства. Та вона довго не могла розслабитись, відповідала не до речі. Навіть, Потоцький звернув увагу, що її гострий язичок, трохи затупився.

Тоді помітила, що Таня випила більше шампанського ніж завжди собі дозволяла на таких святах. Це було наше не гласне правило, що між колегами ми все ж тримаємо лице, а потім якщо є бажання можемо продовжити свято у котроїсь в дома. Та бачу, сьогодні в подруги, сталось щось важливе, що вона це правило порушила, і це точно не підвищення.

Як тільки ми зайшли до залу до нас направився Потоцький.

- Ти, як я зрозумів викличеш собі таксі. Бо я зараз маю намір нашого нового директора відвезти додому, щоб назавтра не обговорювали її походеньки. - повідомив Максим Андрійович, швидше звертаючись до Плутара, ніж до нас обох. Не спускаючи злого погляду з Тані. Ох попаде подрузі, що підриває свій авторитет.

- Та нема проблем. Аліна, якраз відмовлялася їхати додому, поки не попіклується, щоб подруга добралась ціла і неушкоджена, так що ти по суті мене виручаєш.

- То поговоріть з нею, і без шуму виводьте, а я в машині почекаю.  - Потоцький забирає зі стільця свій піджак та прощається з тими колегами, що залишились за столом і не пішли танцювати.

- Ну, що, Аліно? Виконуй свою місію. - підморгує мені Стас.

Я чекаю, коли закінчиться пісня та підходжу до солодкої парочки. Павло не дуже задоволений, та я відводжу Таню у бік.

- Ходім, нам пора додому.

- Це тобі пора, а я можу і залишитись. Вечір тільки починається, коли керівництво розходиться. Ти ж знаєш.

- Танюш, люба моя, ти тепер керівництво. Тобі не варто залишатися, уже не кажу про те, що робиш, зараз, дурниці. - вказую їй на очевидні речі, бо здається подруга, зовсім, забулась, і як її сьогоднішні вчинки потім будуть відгавкуватися.

Здається, пацієнт, не зовсім втрачений. Бо погляд набирає свідомості.

- Ходи. кажу. - Візьмемо верхній одяг і на вихід.

Таня не сперечається, іде за мною. До речі, прекрасно виглядає сьогодні одягнула червону сукню, а зверху кинула чорний піджак, що витягує їй фігурку. Я також взяла до плаття на контраст білий піджак, замість курточки чи осіннього пальта. Так ми і вийшли у супроводі Стаса на стоянку ресторану.

Підійшли до потрібної нам автівки. Тут Таня, трохи, розгубилась. Чому їде з Потоцьким? Мені і самій стало цікаво чого він визвався її підвезти? Ми зі Стасом могли спочатку підвезти Таню додому, а потім до мене поїхати. Але, мабуть, краще не перечити сьогодні чоловікам. Та й самій уже не терпиться залишитись з Плутаром на одинці. Тож моя совість чиста. Максим відвезе Таню. А ми... а що ми? Також їдемо додому.

Поки дивилася у слід авто Потоцького, що від'їжджало, Станіслав викликав для нас машину. На вулиці ставало доволі прохолодно, і красивий піджачок мене вже, зовсім, не грів. Проте, мій завбачливий кавалер не дозволив мені анітрохи замерзнути, накинув поверх ще свій піджак і обійняв.

Це одна із найкращих хвилин в моєму житті. Такого спокою я уже давно не відчувала, схилила голову йому до грудей і куталась в його руках. Мовчки. А для чого слова інколи усе і так ясно. Так легко на душі стало. Наче, весь час бігла, бігла, бігла і нарешті дійшла до фінішу.