Читати книгу - "1793"

441
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "1793" автора Ніклас Натт-о-Даг. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 91
Перейти на сторінку:
маму поховали по-людському. Вона й сама про це думала і підозрювала, що відповідь, яка не дуже влаштовувала її, не влаштує і пастора Лісандера.

— Якби я могла платити за кімнату трохи менше… Може, домовласник дасть мені меншу кімнату… Тоді я мала б достатньо грошей на інші витрати. І я могла б продавати більше фруктів, якщо торговець Янссон мені дасть можливість… Я готова працювати більше й щодня.

Лісандер і Буман обмінялися багатозначними поглядами.

— А які ти фрукти продаєш?

Анна Стіна відчула щось загрозливе у пасторовій інтонації.

— Лимони, коли є, а так — сливи, різні ягоди, яблука. Влітку і восени.

Лісандер строго подивився на неї:

— Анно Стіно, знаєш, що кажуть про молодих дівчат, які ходять дворами з кошиками фруктів?

Анна Стіна знає. Відповідаючи, не може глянути пасторові у вічі:

— Що багато з них продаються за гроші й навіть фруктів у кошиках не мають.

Вона й сама під час роботи зустрічала таких на вулицях і між маєтками. Бачила, як деякі дівчата, з якими вона працювала, виходили з дворів розпатлані, з пом’ятими сукнями, а в кошиках було стільки ж фруктів, як і зранку. Усі вони мріяли знайти собі нареченого. Усі знають такі історії. Кожна має подружку, чия подружка зараз танцює поміж баронів у перловому намисті з височезною зачіскою, аж кришталеві люстри чіпляє. Когось така «робота» на матрацах і в підворіттях улаштовує, хтось страждає і плаче ночами, але мало хто витримує довго. Кудись вони зникають. І краще не знати куди. Є такі, що покидають ходити з кошиками, але переходять не в панські палаци з балами й гарним вбранням, а в борделі, де більшість часу проводять, лежачи на спині, поки клієнти змінюють один одного між їхніми ногами. Повії. Їх називають нічними метеликами.

— Не схоже, що вам двом чогось бракувало, хоч чоловіка в домі й не було. І матір тебе зачала й народила в гріху. Виходить, товарами зі свого кошика ти не так і мало заробляла. І ти стоїш переді мною і смієш стверджувати, що клієнтам аж так подобалися твої лимони?

Анна Стіна відчуває, що зашарілася. Вона знає, що її почервоніння сприймуть як ознаку винуватості. Але що сказати — вигадати не могла. Здається, тут уже хоч що скажи, правда все одно не переборе брехні.

Пастор Лісандер відкинувся на спинку крісла, схрестив руки на грудях і навіть не став чекати, поки вона відповість:

— Нічого, можеш і далі мовчати. Є свідки твого блуду. Парафія Святої Катаріни — небагате місце, але якщо ти думаєш, що тут немає людей, готових боротися за праведність, — помиляєшся.

Самому Еліасу Лісандеру було б приємніше цей день провести спокійно, на кріслі в саду на самоті зі своєю люлькою. Ця справа така ж нудна, як і очевидна. І чому вона вирішила, що може брехати йому, хто десятки років служить у цій парафії і напам’ять знає ці історії? Дівуля — шльондра, як і її мати. Вони з тих жінок, родовід яких можна простежити протягом усіх поколінь аж до первородного гріха, з тих жінок, що не бояться Бога й не вміють вибирати між праведністю і гріхом. Віддаються тілесним насолодам, як тварини на полях, дурні безбожниці, вклоняються лише Мамоні, Бахусу й Венері. Століття добігає кінця, усе в цьому світі лише погіршується, і пасторові Лісандеру все важче нести свій хрест.

Пожежа 1759 року ввергла парафію Святої Марії у бідність, а коли почали будувати кам’яні будинки й вартість житла зросла, усі тамтешні жебраки перебралися до Катаріни. Тепер Еліас Лісандер відповідає перед Богом за всі ці втрачені душі, і біда в тому, що хоч скільки їх наставляй, ніколи цього не буде достатньо. Найгірша частина роботи — засідання церковної ради, де перед священниками всіх міських парафій — церков Святої Клари, Святої Марії, Святого Якуба, Святого Миколая і Святої Гедвіґи-Елеонори — змушений виставляти всю свою брудну білизну. Він уже давно звик перед засіданнями випивати на дві-три чарочки більше, але навіть це не допомагає вгамувати роздратування, коли його колеги в кінці кожного засідання зловтішно постановляють: Еліас Лісандер — поганий пастор своєї пастви. Ще одна вівця відбилася від стада, а він нічого не зміг зробити. Від цієї кривди його охоплювала безсила лють.

— Анно Стіно Кнапп, немає сенсу брехати. Натанаель Лундстрем і його дружина Клара Софія, обоє доброчесні й набожні люди, що своїми молитвами й подаяннями чимало зробили для нашої громади, письмово засвідчили, що ти намагалася спокусити й погубити безсмертну душу їхнього сина Андерса Петтера. Я говорив з отроком. Жіночим лукавством своїм ти заманила його в усамітнене місце, показала йому свої срамні принади, обхопила його ногами, пропонувала злягтися з тобою і забути про священні заповіді. Як і іншим жінкам, для тебе найголовніше — знайти собі Адама, якого, мов ваша праматір Єва, можеш дурити й заводити у гріх. Для мене очевидно, яку роботу ти робиш зі своїм кошиком, а подружжя Лундстрем це підтвердило. Не маю більше підстав сумніватися.

Лісандер підвівся. Від своєї тривалої промови він задихався, серце гупало в грудях, мов скажене. Перед ним стоїть дівчисько: лляна сукня, поділ нижче колін, але не до землі, щоб не закаляти об багно на вулицях, носячи свого кошика. Пастор знову заговорив, уже тихіше, ніби сам до себе:

— Але хай цього разу шльондри з Ладуґорсландета чи Брункеберґа ганьблять своїх пастирів перед радою. Хоч яке серйозне це звинувачення, та мені не хотілося б бачити тебе перед столом церковної ради. Ти ще молода й недосвідчена, це тебе трохи виправдовує. Було б найкраще, якби це все вирішилося в нас у парафії. Одначе й без покарання я цього залишити не можу. Тому я пропоную ось що: ти покаєшся переді мною і дзвонарем Буманом у своєму гріху, помиришся з Андерсом Петтером і його сім’єю, попросиш у них пробачення і пообіцяєш прийняти своє покарання і виправитися. І залишається церковне покарання…. Я розумію, що грошей у тебе небагато, і не хочу, щоб ти знову йшла з кошиком попід двори. Тому відкуп буде символічний. Ти все зрозуміла, Анно Стіно?

Анна Стіна ошелешено мовчить, як перед смертним ложем своєї матері Маї. Не може ні дихати, ні говорити. Просто стоїть. Буман крутить головою, а обличчя Лісандера все більше червоніє:

— Ти говорити розучилася? Мабуть, не розумієш? Я ж роблю все можливе, щоб тебе врятувати! Просто визнай свій гріх і прийми покарання!

Може, через те, що Анна Стіна нічого не мала, — багаті люди, захищаючи своє майно, легше погоджуються на неправду, — вона раптом вирішила будь-що захищати своє чесне ім’я і не прийматиме його пропозиції. Правда

1 ... 45 46 47 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «1793», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "1793"