Читати книгу - "1793"

Маму Мая знайшла на площі в Седермальмі. Юрбу очманілих від диму й жаху людей міська варта відтіснила до води, але майже ніхто й не намагався проривати цей імпровізований кордон. Пожежа тривала ще добу. Батька Мая після цього більше не бачила.

Жила вона з мамою спершу на подаяння від громади, потім їх пустив пожити один землевласник у Данто. Від будинку їхнього не лишилося нічого, батькового тіла так і не знайшли, а якщо й знайшли, то годі було його впізнати — усі трупи обгоріли так, що встановити, хто де, неможливо. За ніч усі їхні сусіди перетворилися на безхатьків, волоцюг, жебраків, приречених випрошувати милостиню. Вогонь поглинув двадцять кварталів.

Мая росла, згорілі квартали відбудовували, на місті дерев’яних хижок росли кам’яні будинки. Теслі голодували, зате каменярі й муляри багатіли. Мая з матір’ю вселилася в одну з уцілілих халуп, до якої господар прибудував ще кілька коробок — бездомних було дуже багато, тож вони ніколи не пустували. У них протікала стеля, взимку вода у відрах замерзала — так холодно було. До груби Мая ще довго боялася підходити — що як вилетить іскра й спалить усе… У цій жалюгідній кімнатчині минули її дитинство та юність. Потім вона закохалася, хлопець теж її ніби любив. Мая завагітніла й народила дочку. Батько Анни Стіни зник, тільки-но помітив, що у Маї росте живіт.

Анна Стіна поклала руку на мамин лоб — гарячий. Дихання важке. Мабуть, саме через гарячку мама й згадала червоного півня і пожежу в Маріїнській парафії. Анна Стіна не хотіла залишати матір, але сама вона не впорається. Треба бігти по допомогу, хоча й нічого запропонувати натомість.

Накинула шаль, відчинила двері — на порозі Буман, дзвонар з церкви Святої Катаріни. Ще молодий, але перспективний: він сподівається, що пастор Лісандер скоро відійде в кращий світ і місце перейде йому. Від Бумана тхне алкоголем — мабуть, щойно приклався до пляшки. Анна Стіна не чекала, що хтось прийде їх провідати.

— Будь ласка, я вас дуже прошу, почитайте молитву над мамою, у неї гарячка. А я збігаю по аптекаря.

Через півгодини Анна Стіна повернулася — аптекар Юзеф Карлсон пішов десь розважатися, його жінка сказала, що до цього часу вже напевно набрався по зав’язки, тож навіть якщо збігати аж на Юрґорден, нічого це не дасть.

У хатині тихо, біля дверей зібралися сусіди. Біля ліжка стоїть, склавши руки, дзвонар. Мама накрита простирадлом — Анна Стіна спочатку не зрозуміла чому. Буман прокашлявся.

— Анно Стіно, ваша дорога матінка Мая покинула нас. Хай Бог буде до неї милостивий…

Дзвонар пробурмотів щось ще — вона не розчула. У неї підігнулися коліна і перехопило подих. Анна Стіна не вимовила ні слова, не заплакала — ніякі плачі, стогони й сльози не заповнять порожнечі в душі. Мая Кнапп стільки років непосильною працею утримувала їхню маленьку сім’ю, сама виростила дочку, яка вважається незаконнонародженою, терпіла презирство й кпини сусідів — і все для того, щоб померти на самоті, без слова розради… Як таке могло статися? Вона ніяк не могла вгамувати тремтіння. Дзвонар Буман знову прокашлявся і зніяковіло заговорив:

— Але я не до вашої матері прийшов. Мене пастор надіслав. Ніхто не знає, яка нас доля чекає. Думаю, саме Провидіння подбало, щоб в останні хвилини життя біля вашої матері Маї був слуга Божий.

Буман забув, що хотів сказати, тож потер носа, потім згадав і закінчив:

— На вас написали скаргу. Ви маєте постати перед церковною радою, щоб відповісти на звинувачення у блуді. Але перед цим пастор хоче особисто з вами поговорити.

3.

— Де ти береш гроші на прожиття, Анно Стіно?

Еліас Лісандер опецькуватий і гладкий. У свої майже п’ятдесят років він став схожий на кулю, завширшки мало не такий самий, як заввишки. Чорна ряса натяглася на череві й плечах, здається, ось-ось лусне, підборіддя звисає над коміром. Кабінет у нього темний, тканина на стінах висить тут уже кілька десятиліть. Усе, що мало символізувати святість і чесноти, давно вже свідчить лише про старість і занедбаність. Книжки й журнали купами лежать на столі й лавах, між ними — чорнильниці, глиняні люльки й кухлі. Лісандер за своїм письмовим столом приймає і гостей. А зараз перед ним стоять звинувачені. Анна Стіна, здається, ніколи не бачила пастора не в церкві. Тут він якийсь інший, одночасно і менший, і більший. Від нього смердить потом і тютюном, а з рота тхне оселедцем, яким священник снідав. При цьому влада, яку він уособлює, відчувається сильніше, адже зараз вона спрямована не на всю громаду, а на неї одну. А голос — таки той самий сильний пасторський голос, що його завжди чує з кафедри. Анна Стіна не може нічого з собою вдіяти — її охоплює тремтіння.

— Я продаю фрукти й одержую частину від заробітку.

Лісандер киває, немовби ця відповідь підтвердила те, що він уже знав. Трохи помовчавши, він веде далі, весь час дивлячись на Анну Стіну:

— Дзвонар Буман повідомив мені, що твоя мати Марія Кнапп нас покинула.

— Мая. Мою маму звати Мая.

Голос Анни Стіни тоненький і слабкий. Лісандер люто зиркнув на Бумана. Дзвонар у кутку тримає руки за спиною і вдає, що не помітив цього погляду. Анна Стіна виправилася, розірвавши тяжку тишу:

— Звали…

Лісандер труснув головою, намагаючись відкинути своє роздратування. Буман полегшено зітхнув — пронесло…

— Господь дає, Анно Стіно, і Господь забирає. Втішайся тим, що твоя матінка зараз у кращому місці.

Схоже, висловивши співчуття, Лісандер тепер не може вирішити, як йому змінити тему розмови. Від випитого вчора у пастора страшне похмілля, голова болить, і не допомогли ні кілька чарок бренвіну за сніданком, ні кава. Якогось елегантного рішення пастор так і не знайшов, тому спересердя вирішив зразу перейти до справи.

— І як ти плануєш далі жити, коли залишилася сама? Мати твоя була незаміжня, батька ніхто ніколи не бачив, ти не маєш нареченого, хоча вже й на виданні.

Ще й доби не минуло відтоді, як Маю Кнапп віднесли на ношах з каплиці до бідняцького кладовища Катарінинської парафії. Анна Стіна зробила все, що могла, аби