Читати книгу - "Хибне щастя, Ліана Меко"

Я насупився і насторожено поглянув на друга. Важко було зрозуміти, з яким настроєм він поставив своє запитання, чи сердився він, чи був ображений, але початок явно був нерайдужний. Я сів рівніше і зчепив щелепи. А все так добре починалося, я майже зміг вникнути в тему лекції…

Я трохи помовчав, вдаючи що уважно слухаю викладача, і Льоха, якого явно не влаштовувало моє мовчання, боляче штовхнув мене ліктем у бік.

- То ти чи ні? – знову запитав друг.

Я шумно видихнув і невдоволено скривився, переводячи погляд на Льоху.

- То вона тобі сказала? – із робленою недбалістю кинув я.

– Нє-є. - відразу відгукнувся друг, злегка усміхнувшись, і я підозріло примружився - він не сердився? - Я спочатку вирішив, що ми самі винні – діяли надто грубо, незграбно. Але потім до мене дійшло: ви ж однокласники начебто? Ти знав про спір і цілком міг попередити її. Такі витівки в твоєму дусі. - хмикнув Льоха, стрільнувши в мене засуджуючим поглядом, втім, цілком миролюбним.

Ми знову трохи помовчали, слухаючи лектора, поки він, розмахуючи руками, розповідав якийсь повчальний випадок зі своєї практики, блукаючи при цьому поглядом по останніх рядах.

- Ти не виглядаєш засмученим. – Помітив я через деякий час, коли викладач відволікся на дискусію з кимось із студентів.

Олексій посміхнувся.

- Та я ще, вважай, сухим із води вийшов. - З кривою усмішкою видав друг. - Це пацани пристойно виклалися. Сашко телефон їй купив, по театрах водив. А Тім так взагалі, можна сказати, розорився - всі свої заощадження на неї спустив. - зловтішно блискаючи очима хихикнув Льоха. Через кілька секунд, додав. – Та й не виграв би я. Не мав шансів. Всі лаври, як завжди, Тимуру…

- З чого ти взяв? – скептично зморщився я. Навряд чи хтось із них мав хоч якусь можливість перемогти…

- Та вона сама нам так сказала. - Знизав плечима Льоха, і я мимоволі підвівся. Вигнув брови, витріщивши очі, і навіть корпусом розвернувся, з цікавістю глянувши на друга. - Ага, - кивнув Льоха, бачачи мій оторопілий погляд, - зібрала нас трьох у їдальні на початку пари - я ж чогось і спізнився - і виклала все як на духу. Сказала, що вона в курсі спору, і ми, звичайно, козли, але зла на нас не тримає. По типу ми добрі хлопці, ну десь там дуже глибоко в душі, і все в такому дусі. Подякувала за подарунки та заявила, що, ясне діло, нічого повертати не збирається.

Льоха запнувся, спіймавши на собі строгий погляд викладача і замовк. Я нервово засовався, нахиляючись нижче і смикаючи друга за собою, щоб він наслідував мій приклад і продовжив свою розповідь. Олексій почекав, поки препод знову відвернеться, і ще тихіше заговорив:

- Ми, звичайно, трохи очманіли, Саня так взагалі розлютився, послав її до біса і звалив. А Тім навпаки – розвеселився, іржав довго, не знаю чи то з ситуації, чи то з нас, що ми такі лохи виявилися. Я єдиний хто думався вибачитися. – з гордістю та самовдоволенням заявив друг. - Ну і спитав потім, хто б виграв, якби вона не знала завчасно про спір. Вона без роздумів заявила, що Тимур. Тому що він дуже допоміг їй у притулку. Справи там здається йдуть не дуже добре, а він їй грошей відсипав пристойно, чи щось таке, я так і не зрозумів до кінця... Загалом, вона сказала, що завжди пам'ятатиме його шляхетність, і все життя буде йому вдячна і бла-бла-бла. - Кривляючись закінчив Льоха, і відвернувся у бік кафедри, як би показуючи, що розповідь закінчена.

Я продовжував сидіти, не змінюючи пози, лише задумливо почухав потилицю. Мені раптом до печіння в грудях захотілося її побачити. І я гадки не мав, чому, і як з цим впоратися. Це докорінно суперечило моєму первісному плану – жити так, як жив до того, як вона вихором увірвалася у моє життя. Не кажучи вже про те, що це було просто безглуздо.

Що я скажу? Чи стане вона взагалі зі мною розмовляти? Чи маю я перед нею вибачитися? А може, я повинен вимагати вибачень від неї?

Я нічого цього не знав. Але всередині все буквально горіло, потребувало рухів, дій. Я насилу досидів до кінця пари, і після дзвінка кулею вискочив з аудиторії.

  Щоб не піти на поводу у невгамовного бажання вирушити шукати дівчину, я подався шукати Тимура.