Читати книгу - "Брехня, Надія Борзакова"

- Ти знаєш, що окрім клубу в батька казино, - граючись моїм локоном, сказав хлопець, - Ну ось Марік цей на нього і зазіхнув. Ми поїхали, популярно пояснили, що ловити йому тут нічого. Тільки і всього.

- Хтось постраждав?

- Віка, ти що уявила собі розбірки в стилі Саші Білого? - Артем щиро засміявся і крижана кірка жаху, що накрила кожну клітинку мого тіла потроху почала підтавати, - Не дев'яності роки вже, маленька. Зараз все вирішується за столом в кабінеті, а не в чистому полі зі стволами в руках.

- І що він ось так просто відступиться?

- Хто сказав, що просто? На нього чекає судовий розгляд за кілька епізодів рейдерства, докази причетності до якого випадково опинилися у слідства. Яка це там стаття?

- Окремою в кримінальному кодексі не передбачено. Але обвинувачених в рейдерстві судять за статтями, під які підпадають ті чи інші їхні дії, вчинені в ході атаки. Наприклад, двісті дев`яносто шоста або сто вісімдесят сьома, а також дві тисячі п`ятдесят парша, - почала по пам'яті перераховувати я.

- Слухай, може ну його, цей університет? - насупившись, перебив Артем, - Тобі судячи з усього там ловити вже нічого, а папірець ми і так організуємо.

- Тьомо, все точно в порядку?

- Я ж сказав, - він притягнув мене до себе.

- Якщо б раніше, повірити було б простіше.

- Навіщо даремно тебе засмучувати, якщо все одно знаю, що проблема хвилинна?

- Я тобі все розповідаю.

Артем не відповів. Обвів поглядом оповитий згучаючимися сутінками пляж. Звідкись здалеку долинув гуркіт грому. Закинувши голову, я глянула на небо. Воно було майже повністю затягнуте хмарами. А я й не помітила, що збирався дощ. Як і те, наскільки парко. Втім, поряд з Артемом я не помічала взагалі нічого.

- Я не хочу, щоб ти знала мене з такого боку, - тихо почав Артем, - Не хочу ризикувати нами даючи привід розчаровуватися в мені.

- Серйозно?! - вигукнула я, підриваючись на ноги, - Ти думаєш, я піду через те, що у вас не повністю легальний бізнес?

- «Не повністю легальний» ... Красиво звучить, - задумливо промовив хлопець і теж піднявся.

- Ти так думаєш?! Відповідай!

- Ну, раптом дізнавшись більше про мої справи, ти все-таки прислухаєшся до мами з татом і знайдеш собі якогось гарного хлопчика. Мені тоді доведеться його вбити, потім я сяду, - тримаючи за талію він підняв мене навшпиньки і пригорнув до себе. Жартівливий, глузливий тон не в'язався з виразом обличчя, - Чекатимеш на мене? Якщо я сяду?

- Чекатиму.

- Або підеш?

- Тільки якщо зрадиш мені.

- Та навіщо мені хтось, коли є ти? Я схожий на придурка, який проміняє сонце на електричну лампочку?

Артем промовчав.

- Коротше так. Постався, будь ласка, до Дерека серйозно. Припини недооцінювати його. Підчисти все, що можна використати проти вас інакше він створить проблеми і тобі, і батькові.

- Нехай спробує. Тобі Кіра не розказала, як саме Марік закінчив? Ну ось, якщо шляхтич твій поткнеться, то стане наступним.

- А ти наступним у в'язницю сядеш?

- Тобі що до того… Або, це ти про нього турбуєшся? Стільки років разом все-таки. Кращі друзі, потім зразкове сімейство. Ніяких скелетів у шафі, кристально чиста репутація, тонна бабла. Такого і пробачити можна, м?

- Я подумаю над цим, - я взялася за ручку дверей. 

Відчинила їх і вискочила з машини щосили намагаючись не розридатися.