Читати книгу - "Брехня, Надія Борзакова"

Набряк з обличчя вже зник, а синці замасковані тоном так майстерно, що якщо не знати про їх наявність нізащо не помітиш. Теніска ніжно-блакитного кольору і світло-сірі штани виглядали так, ніби він тільки їх вдягнув, прийнявши перед цим душ, а не стирчав задушливим серпневим вечором посеред вулиці.

Вже що-що, а бездоганний зовнішній вигляд був частиною особистості Дерека. Він відвідував салон краси, перед особливо важливими подіями вдавався до послуг візажиста так само, як і я. На контрасті з чоловіками, які часом нехтують навіть банальної особистою гігієною це не бентежило, а імпонувало. Раніше. 

Зараз укупі з самовпевненою манерою поведінки жахливо дратувало. Оскільки я не брала трубку, не відповідала на повідомлення де б то не було, він приперся в офіс. Спасибі хоч в обідню перерву. 

Звичайно, така поведінка була дурною і дитячою, але мені просто на просто було не до чергової порції наших з ним безглуздих розмов в ці кілька днів. 

Адже, як виявилося прийняти рішення не те саме, що його реалізувати. Не злічити скільки разів я збиралася набрати номер Артема і раз і назавжди розставити крапки над «і». Навіть пару раз на дозвон натискала, але одразу ж скидала виклик. Тому, що чудово розуміла - цілком можливо, після моєї ретельно відрепетируваної одповіді я дійсно можу більше ніколи його не побачити.

- ... думаєш, його дістати не можна? - Дерек, виявляється, не припиняв говорити, але слова пролітали повз зосереджену на іншому свідомість доти, доки не торкнулися його, - Це не так, Вікі. Подивимося, чи зможе він стояти між нами, перебуваючи на зоні .... О, я здається все-таки привернув твою увагу?

- Так, адже таких нісенітниць раніше не ніс, - він почав рити під Артема. І вже якщо взявся, то не зупиниться поки не досягне успіху. У цьому весь Дерек. А я нічого, геть нічого не знаю про нинішні справи Артема. Клуб ... Казино! Вони поза законом. Якщо казино все ще існує, то це вже величезна проблема. - Цікаво, навіть що вигадаєш далі?

- Побачиш, - він посміхнувся так, що спиною пробіг холодок, - Ви обидва побачите. І пошкодуєте ...

- Ти себе чуєш, Дереку? Спочатку вирішив, що я якимось чином примудрялася зраджувати знаходячись завжди у тебе на очах і до того ж з людиною, що живе в іншій країні, тепер взагалі надумав в шпигуна гратися. Відверто кажучи, я починаю хвилюватися за твоє психічне здоров'я.

- Не виходить, - примружившись, глузливо хмикнув чоловік.

- Що саме?

- Прикидатися, що мені нічого не знайти.

- Дерек, якщо ти правда думаєш, що зможеш таким чином мене повернути - попутного тобі вітру. Витрачай свій часу і ресурси. Головне не мої.

Сказавши це я пішла геть, але він різким рухом втримав мене за руку. Стиснув так боляче, що потемніло в очах.

- Якщо не будеш зі мною, то і з ним також, - прошипів за секунду до того, як його скрутили двоє хлопців, що з'явилися ніби з повітря. Сухорляві, спортивні та однакові через короткі стрижки і непримітні джинси та футболки - як вони виглядає кожен другий хлопець в місті.

- Ви що робите взагалі? - акцент ще більше підкреслював тремтіння в голосі, яке Дерек безуспішно намагався приховати.

- Вали звідси, - ставши так, щоб я була у нього за спиною, сказав один з хлопців. Вони розтиснули руки і Дерек хитнувся ледь втримавши рівновагу. А потім до комічного квапливо підкорився. Цей поспіх звеселив би у іншому випадку, а зараз лише загострив розуміння того, як він розлютився. І які можливі наслідки.

- Ходімо, ми проведемо вас, - розпорядився один з хлопців. І не думаючи уточнювати і так очевидні причинно-наслідкові зв'язки, я попрямувала назад у бізнес-центр. Опинившись в своєму кабінеті зателефонувала Артему. Розповіла про інцидент, сподіваючись, що встигла раніше його людей і запропонувала зустрітися. Радість і нетерпіння в його голосі викликали щемливе відчуття всередині. Але .... Це саме «але» назавжди залишиться зі мною. Назавжди залишиться між нами.

- Дерек збирається рити під тебе, - сказала відразу, як закривши за мною двері машини, він сів за кермо.

- Я тебе таким словам не вчив, - дурнувато посміхнувшись, він підняв угору вказівний палець, - Так і скажи мамі, якщо це слово вирветься у тебе в розмові з нею.

- Артем, досить блазнювати, я ж серйозно.

- Добре, - він насупився, - може тоді поговоримо у більш спокійному місці?

- Я не хочу потім повертатися за машиною, - дивитися в його обличчя було нестерпно. 

Таке задоволене і безтурботне зараз, воно спотвориться болючою гримасою через те, що я скажу. І це лише частково відобразить почуття, викликані мною. Моїми словами ....

- І не треба. Віддаси ключі, і хлопці відженуть її до тебе.

- Ми нікуди не поїдемо, - видихнула я, - Я прошу тебе мене почути, Артем. Дерек не якийсь там лох. Він впливова людина. І здатен дуже і дуже сильно ускладнити тобі життя, оскільки завжди домагається свого. А зараз його мета знайти на тебе компромат.

- Який компромат? У нас цілком собі легальний бізнес ....

- Повністю легального бізнесу не буває.

- Так у нас і не повністю - сама ж казала, пам'ятаєш? - я пам'ятала. Той день і ту ніч.

- Я саме про це! - випалила я. - І що було потім теж пам'ятаю, до речі. Вірніше, знаю.

- Це тут до чого?

- А я не про Дарину. А про те, що трапилося після мого від'їзду, - я майже почула, як він скрипнув зубами. - Я з Кірою бачилася .... І вона….

- О, з дівчинкою з довгим язиком і короткою пам'яттю? - їдко кинув чоловік. - І що ж вона тобі набрехала?

- Що твою аварію підлаштували і що Сірого вбили, - випалила я.

- Саме так і було, - кісточки пальців, що стискали кермо зблідли. 

Мимоволі я простягнула руку і поклала її на судомно стиснуті руки.

- Марік вирішив мене грохнути в якості помсти батькові за те, що той зробив, як він сказав.

- Марік .... Той, з яким за твоїми словами ви розібралися за місяць до цього. Ще одна брехня, так?