Читати книгу - "Пси господні, Марчін Швьонтковський"

Коли він повернувся до шинку, в кімнаті панувала жвава атмосфера гарячкового планування подальшої подорожі, планів, які все одно не мали сенсу, оскільки останнє слово все одно належало йому. Побачивши Катаріну в новій сукні, він одразу ж запитав

– Де ти взяла цей одяг?

– Купила.

– Так, а хто тобі дозволив йти на базар? Ти що, з глузду з'їхала? А якщо б тебе хтось упізнав?

– За двадцять миль від Тальфінгена? Хто б впізнав?

– Скільки ти заплатила?

– Флорін.

Обличчя Шенка почервоніло. Темно–синій одяг, у який була вбрана Катаріна, міг коштувати в кращому випадку кілька десятків крейцарів, можливо, феніг, та й то за умови надзвичайної щедрості покупця. Він заскреготав зубами при думці про стрімко зменшений в результаті оренди коней бюджет ганзи, але, згадавши, що дворянка не була полохливою, надлюдським зусиллям заспокоїв себе.

– Ви переплатили. Це ще м'яко кажучи, – прогарчав він тоном, від якого Катаріна почервоніла. – Більше не ходи за покупками без того, хто вміє торгуватися.

Молода жінка демонстративно і провокаційно кивнула у відповідь, прийнявши якомога ображений вираз обличчя.

Атмосферу, що згустилася, розвіяв Іскра:

– Ти, Шенку, ти знайшов коней?

– Знайшов.

– Слухай, бо ми з Сойкою класний план придумали. Оскільки її світлість, на яку ви щойно кричали, погодилася їхати по-доброму, ми вдаватимемо з себе ескорт. Представ собі, внизу в залі сидить такий собі Венцель, писар–юрист і мандрівний поет, який за пару мідяків запише нам на папері все, що ми захочемо, та ще й завірить печаткою, щоб виглядало правдоподібно. Ми скажемо йому, що він повинен написати, що ми є ескортом на службі її світлості, яка їде на північ, щоб одружитися, і половина турбот з голови.

Шенк довго не роздумував, адже ідея мала сенс. Під час пересування військ легко було натрапити на випадковий патруль будь-якого роду, а отже, і на неприємності. Проблемою також були густо розташовані на дорогах застави, особливо шведські, призначені для збору мита і зборів за проїзд через охоплені війною території. За таких обставин ще легше потрапити під замок як саботажник, а офіційний папірець і кілька мідних монет зазвичай швидко змінюють ставлення надмірно завзятих солдатів до безпритульних мандрівників.

– Гаразд, ходімо.

Разом з Іскрою та Сойкою вони спустилися вниз і підійшли до пана з бородою, забрудненою чорнилом. Він виглядав підозріло, оскільки, незважаючи на брудні руки та обличчя, його одяг сяяв чистотою. Заклопотано пережовуючи шматок ріпи з супу, Венцель вшанував їх лише одним незацікавленим поглядом.

– Гаразд, пане Венцелю, давайте домовимося. Скільки ви хочете за папір з печаткою?

– Двадцять крейцарів, – пробурмотів той, не перестаючи жувати ріпу.

– А якщо через годину ви забудете те, що написали?

– Феніг.

Шенк знову заскреготав зубами, але Іскра рухом руки подав йому знак.

– Тридцять.

– Тоді забуду за тиждень.

– Сорок.

– Значить, п'ятдесят. Сідайте, панове.

Вони сіли. Венцель витер бороду рукавом, посадивши при тому плями на одяг, очевидно, зовсім новий, бо ніщо в його поведінці не вказувало на те, що він надає особливого значення чистоті. Потім він дістав з портфеля папір, ручку, чорнило, сургуч і печатку з дивним гербом, який міг зображати як курку, так і орла