Читати книгу - "Командирка, Сергій Фішер"

Вона повернулася до своєї групи:

– Ми йдемо на зустріч другій групі. Шлях до сховища буде під посиленою охороною. Готуйтеся до бою.

Вони швидко покинули серверну і направилися до ліфтової шахти, яка мала доставити їх на рівень сховища. По дорозі зустрічали персонал, який евакуювався – вчені в білих халатах, технічні працівники, всі вони поспішали до виходів, навіть не звертаючи уваги на озброєну групу.

– Працює, – зауважила Джин. – Вони думають, що ми рятувальна бригада або охорона.

– Користуємося цим, – відповіла Лу. – Швидше до ліфтів.

Вони досягли ліфтів саме в той момент, коли таймер Таші показав нуль.

– Пропуск деактивовано, – оголосила вона. – Тепер системи нас розпізнають як порушників.

– Значить, більше не ховаємося, – сказала Лу, натискаючи кнопку виклику ліфта.

Коли двері відчинилися, всередині виявилися двоє охоронців. Вони не встигли навіть потягнутися до зброї, як Вейл і Раміро вистрілили одночасно, паралізуючи їх.

– Втягніть їх всередину, – наказала Лу, і тіла охоронців швидко затягли в ліфт.

Лу натиснула кнопку підрівня 3, де, згідно з планом, мало знаходитися сховище біологічної зброї. Ліфт почав спускатися, і напруження в кабіні зростало з кожною секундою.

– Коли двері відчиняться, – інструктувала Лу, – будьте готові до всього. Ймовірно, там буде посилена охорона.

Всі кивнули, перевіряючи зброю. Джин дістала свій бластер, і Лу помітила, як її рука ледь помітно тремтить.

– Ти впораєшся? – тихо запитала вона.

– Впораюся, – твердо відповіла Джин. – Не вперше під вогнем.

Ліфт сповільнився, і Лу відчула, як її серце прискорюється.

– Три, два, один...

Двері відчинилися, і вони побачили... пустий коридор.

– Що за чортівня? – пробурмотів Раміро. – Де всі?

Лу насторожено вийшла з ліфта, тримаючи бластер напоготові. Щось було категорично не так. Коридор, який мав бути заповнений охороною, особливо після активації евакуації, був абсолютно порожнім.

– Зв'яжіться з другою групою, – наказала вона, не опускаючи зброї.

Таша активувала комунікатор:

– Друга група, прийом. Де ви?

Відповіддю була тиша.

– Друга група, відповідайте! – повторила вона гучніше, але безрезультатно.

– Глушать сигнал? – припустив Вейл.

– Можливо, – Лу напружено роздивлялася коридор. – Але чому тоді нас просто не схоплять? Чому дозволили зайти так далеко?

Джин раптом застигла, дивлячись кудись за плече Лу:

– Можливо, тому, що їм щось потрібно від нас.

Лу обернулася і завмерла. В кінці коридору стояв директор Санін у супроводі кількох офіцерів внутрішньої безпеки.

– Лейтенант Чан, – він посміхнувся, ніби зустрів стару знайому на світському прийомі. – Яка честь. Ми вже зачекалися на вас.

Лу інстинктивно підняла бластер, і її команда зробила те ж саме. Але Санін лише похитав головою:

– Я б не радив. У нас значна чисельна перевага. До того ж, – він зробив паузу, – ми вже затримали вашу другу групу. Включно з братом сержанта Вей.

Лу відчула, як Джин напружилася поруч з нею.

– Де вони? – різко запитала Лу. – Що ви з ними зробили?

– Нічого, поки що, – відповів Санін, роблячи крок вперед. – Їхня доля залежить від ваших наступних дій, лейтенанте. Я пропоную вам опустити зброю і здатися. У такому випадку гарантую, що ваші люди залишаться живими. Принаймні до суду.

Лу швидко аналізувала ситуацію. Вони в пастці. Друга група захоплена. Шанси прорватися силою – мінімальні.

– Чому ви не зупинили нас раніше? – запитала вона, виграючи час і шукаючи вихід.

Санін посміхнувся ще ширше:

– Цікавість. Хотів побачити, наскільки далеко ви зайдете. І, зізнаюся, був вражений вашою... креативністю з фальшивим витоком. Більшість персоналу успішно евакуйовано. Звісно, не тих, хто справді важливий.

Лу повільно опустила зброю, і її команда неохоче зробила те ж саме.

– Розумне рішення, – кивнув Санін, підходячи ближче. – Офіцери, затримайте їх.

Охоронці наблизилися, щоб накласти наручники, але раптом Лу помітила щось у погляді Джин – якусь рішучість, що межувала з відчаєм.

– Джин, не... – почала вона, але було пізно.

Джин раптово кинулася вперед, вистрілюючи в охоронців. Один упав, другий схопився за поранене плече. Лу і решта команди не мали вибору – вони теж відкрили вогонь, намагаючись прорватися крізь заслін.

Зав'язалася жорстока перестрілка. Лу перекотилася за найближче прикриття – якусь консоль у стіні – і звідти стріляла, намагаючись прикрити відступ своєї команди. Вейл виявився неймовірним стрільцем – кожен його постріл знаходив ціль. Таша й Раміро теж вели прицільний вогонь, поки Мітч намагався втягнути поранену Джин у безпечне місце.