Читати книгу - "Кров Амбера"

— Він не схожий на Лабіринт в Амбері, — зауважив я.

— Так, — підтвердила вона. — Він чимось схожий на Логрус?

— Взагалі-то ні. Логрус постійно змінюється. І ще, він ніби більш поламаний, тоді як цей складається здебільшого з кривих і вигинів.

Я ще раз придивився до нього, а потім повернув їй дзеркало.

— Цікаве заклинання на цьому дзеркальці, — зауважив я, так як розглянув також і його, поки тримав.

— І набагато більш складне, ніж ти думаєш, — відгукнулася вона. — Тому що там насправді не туман. Дивись.

Вона підійшла до початку Лабіринту, поблизу від величезного дерева, де зробила такий рух, немов збиралася поставити ногу на яскраву рису. Однак, перш, ніж це сталося, вгору вдарив невеликий електричний заряд і пішов у її підошву. Вона швидко відсмикнула ногу.

— Він відкидає мене, — сказала вона. — Я не можу ступити на нього. Спробуй ти.

Щось у її погляді мені не сподобалося, але я підійшов до місця, де стояла вона.

— Чому твоє дзеркальце не може показати самий центр цієї штуки? — раптом запитав я.

— Здається, опір наростає з поглибленням в нього. У центрі він найсильніший, — відповіла вона. — А от чому, не знаю.

Я завагався ще з мить.

— Крім тебе ще хто-небудь пробував?

— Я приводила сюди Блейза, — відповіла вона. — Його він теж відкинув.

— І він єдиний, хто ще бачив це?

— Ні. Я приводила і Рендома. Але він відхилив пропозицію спробувати. Сказав, що не прагне в даний момент експериментувати з цим.

— Це обачно. При ньому був тоді камінь?

— Ні, а що?

— Просто цікаво.

— Подивимося, як він поступить з тобою.

— Гаразд.

Я підняв праву ногу і повільно підніс її до межі. Приблизно в футі від неї я зупинився.

— Здається, щось утримує мене, — заявив я.

— Дивно. Ніякого електричного розряду не вдарило.

— Радості мало, — відгукнувся я і штовхнув ногу ще на пару дюймів вниз. Нарешті, я зітхнув: — Ні, Фі. Я не можу.

На її обличчі я прочитав розчарування.

— Я сподівалася, — сказала вона, коли я відступив, — що його може пройти хтось інший, крім Корвіна. Його син здавався найбільш підходящою кандидатурою.

— А чому тобі так важливо, щоб хтось пройшов його? Просто тому, що він існує?

— По-моєму, він — загроза, — заявила вона. — Його потрібно дослідити і підпорядкувати.

— Загроза? Чому?

— Амбер і Хаос — два полюси існування, в тому сенсі, в якому розуміємо ми, — розтлумачує вона, — що гніздяться в Лабіринті і Логрусі. Між ними століттями підтримувалася рівновага. А тепер, як я вважаю, цей незаконнонароджений Лабіринт твого батька підриває їх збалансованість.

— Яким чином?

— Між Амбером і Хаосом пробігають своєрідні хвилі обміну. При цьому, здається, виникає інтерференція.

— Це більше схоже на зайвий кубик льоду в склянці, — заперечив я. — Через деякий час все прийде в норму.

Вона похитала головою.

— Не приходить. З тих пір, як була створена ця штука, стало куди більше тіньових гроз. Вони роздирають тканину Відображення. Вони впливають на саму природу реальності.

— Не підходить, — відмів я. — У той же самий час відбулася ще одна, і куди більш важлива подія. Був пошкоджений Лабіринт в Амбере, і Оберон відремонтував його. Виникла через це хвиля Хаосу промчала по всіх Віддзеркаленнях. Вона впливала на все. Але Лабіринт витримав, і все заспокоїлося. Я більше схильний вважати всі ці грози схожими за своєю природі на шок наслідку ремонту…

— Це хороший аргумент, — погодилася вона. — Але що, якщо це не так?

— Не думаю.

— Мерль, тут зосереджена якась міць, величезна міць.

— Не сумніваюся.

— У нас у звичаї завжди було не втрачати з виду таких місць, намагатися зрозуміти їх, зробити міць керованою. Тому що в один прекрасний день вона може стати загрозою. Корвін, розповідаючи тобі про свої діяння, дав тобі хоч як-небудь зрозуміти про те, що саме являє собою ця штука, і як ми можемо впоратися з нею.

— Ні, — сказав я. — Нічого крім того, що він створив його в поспіху для заміни старого, який, по його розумінню, Оберон не зумів відремонтувати.

— Якби тільки ми зуміли знайти його!

— Все ще немає ніяких звісток?

— Дропп стверджує, що бачив його в ресторані «Дюни» на улюбленому вами обома Відображенні Земля. За його словами, він перебував у товаристві привабливої жінки, вони пили вино і слухали музичну групу. Потім він помахав рукою і попрямував через натовп до них, подумавши, що Корвін впізнав його. Однак, коли він дістався до столика, вони зникли.

— Це все?

— Це все.

— Не густо.

— Знаю. Але якщо він єдиний, хто може пройти цю прокляту штуку, і якщо вона все-таки є загрозою, то ми одного разу можемо опинитися у великій біді.

— По-моєму, ти панікуєш, тітонько.

— Хочеться вірити, що ти правий, Мерлін. Пішли, я відведу тебе додому.

Я ще раз вивчив поглядом це місце, вбираючи в себе не тільки подробиці, але і відчуття, так як хотів намалювати для нього Карту. І я нікому не сказав, що коли опускав ногу, то ніякого опору не виникло, тому що коль ступиш на Лабіринт або Логрус, повернення вже немає. Або ти пройдеш його до кінця, або будеш знищений ім. А я, як би ні любив таємниці, не мав у своєму розпорядженні достатній час, так як канікули підходили до кінця, і мені було потрібно повернутися до занять.

Міць.

Ми були разом у лісі Чорної Зони, району у Відображенні, з яким Хаос підтримував торгівельні зв'язки. Ми полювали на ЖАНДА, рогатого, невисокого, чорного, зухвалого і м'ясоїдного звіра. Я не особливо люблю полювати, тому що не в захваті від вбивства без особливої необхідності. Однак придумав це полювання Юрт, а оскільки це, можливо, було моїм останнім шансом домогтися до свого від'їзду хоч якогось примирення з братом, я вирішив прийняти його пропозицію. Ні він, ні я не відрізнялися особливою влучністю в стрільбі з лука, а жанд дуже моторний. Тому при самій мінімальної удачі ніхто не помре, а ми отримаємо можливість поговорити і, напевно, домогтися до кінця полювання кращих відносин.

На якомусь етапі, коли ми втратили слід і відпочивали, у нас відбулася довга розмова про стрільбу з лука, придворну політику, Відображення та погоду.