Читати книгу - "Аку-аку"

Ми взяли Атана з собою й почали шукати. Я просив перевертати кожний камінь і дивитися, чи котрийсь із них не є витвором предків. Щоб надати усьому більше драматичності, ми почали шукати якнайдалі від кита.

Та сталося не так, як я сподівався. Атан одразу ж знайшов дивну річ з червоного каменю, а сам я натрапив на старовинний кам'яний напильник і чудову сокирку з обсидіану. Незабаром ми знову почули вигук Атана і кинулись до нього. Він обчищав од піску нижній бік щойно перевернутої ним великої брили. На брилі ми побачили чудове рельєфне зображення кита. Але це був не той кит, якого я бачив. Виходить, їх тут є два. Поглянути на знахідку прибігла решта довговухих від статуї, а з табору примчали кок, стюард і фотограф. У бургомістра очі полізли на лоба. Він дихав так, як бігун після змагання. І він і Атан були просто зачудовані і щось стиха бурмотіли, розхвалюючи силу мого аку-аку. У Лазаруса був урочистий вигляд. З удаваним спокоєм він заявив, що це місце належало колись його родові і їхнім аку-аку. Бургомістр аж тремтів. Всі остров'яни дивилися на мене, як на дивовижного звіра. А я ж мав у запасі ще більшу несподіванку.

— Чи ви бачили коли-небудь таку скульптуру? — запитав я.

Ні, ніхто не бачив. Але вони знають, що це старовинне зображення мамама іухі — дельфіна.

— Тоді я зроблю так, що в середині круга з'явиться ще одна скульптура, — сказав я.

Бургомістр одіслав своїх людей збирати каміння, для башти, а ми тим часом шукали далі. Перевертаючи камінь за каменем, ми поступово наближались до мети. Тут стюард покликав мене снідати, і я наказав своїм помічникам почекати мене: я сам примушу кита з'явитись.

Ми сиділи в наметі за сніданком, як раптом знадвору почувся шум і крик. По мене прибіг бургомістр. Він був дуже розгублений і розповів, що без його відома двоє робітників увійшли в круг й почали самі шукати скульптури. Вони знайшли кита і зараз несуть його до печери Хоту Матуа, маючи намір потім продати камінь мені. Бургомістр ніяк не міг заспокоїтись. Я стояв, потираючи собі носа. Що ж робити, коли хлопці присвоїли собі мої лаври? Тепер я вже не зможу чарами викликати кита, якого обіцяв їм знайти.

Лазарус тим часом догнав хлопців, і ті неохоче притягнули камінь назад і поклали його на місце. Але зовсім не туди, куди я думав. Ми з бургомістром підійшли ближче, і тепер уже я розгубився. Мій кит лежав перевернений на тому самому місці, його ніхто не рушав. Хлопці знайшли третього кита, тільки трохи меншого. Вони тепер стояли, винувато і трохи злякано поглядаючи на нас. Я заспокоїв їх і заявив, що коли поснідаю, то викличу з-під землі ще більшого і кращого кита.

Незабаром ми вже шукали далі і поступово досягли останньої частини круга. Тут я помітив, що троє моїх помічників чомусь обминають потрібний камінь, перевертаючи всі інші довкола нього. Нарешті кільце замкнулось.

— Більше немає, — здивовано сказав бургомістр.

— Ви не перевернули ось цього, — сказав я, показуючи на свій каміна.

— Ні, перевернули. Хіба ти не бачиш, що він лежить світлим боком догори, — заперечив Лазарус.

Тільки тепер я зрозумів, по чому ці діти природи визначають, перевернутий камінь чи ні. Ця брила лежала світлим, не побурілим на сонці боком, і вони думали, що самі перевернули її.

— Це не має значення, перевертали ви його чи ні, — заявив я. — Переверніть ще раз. Ви ж пам'ятаєте, як сеньйор Арне перевернув великий камінь біля Рано Рараку, на якому ви не раз сиділи?

Лазарус допоміг мені, і ми разом перевернули брилу.

— Гляньте! — вигукнув Лазарус. Він більше нічого не сказав і тільки стояв, витріщивши бчі і безглуздо посміхаючись.

Атан голосно скрикнув. Бургомістр не міг знайти собі місця:

— Це дуже важливо! Це дуже важливо! Який сильний аку-аку!

Люди, які працювали біля статуї, і ті, що були в таборі, прибігли поглянути на третього кита. Враження було величезне. Не менше за інших були здивовані й два молодих хитруни, які щойно самі знайшли кита. Я і фотограф, винуватці всього цього, ледве стримували посмішку. Треба ж було трапитись, щоб так усе збіглось! Ерорія тільки головою похитала і спокійно сказала мені, що я щаслива людина, справді таки щаслива! Вона, як зачарована, дивилась на трьох китів, і я подумав, що для неї вони ніби галерея родинних портретів: адже од свого батька Ерорія чула, що походить по прямій лінії од кита. Стара Маріанна принесла ще одну новину. Вона жила з пастухом Леонардо в кам'яній хатині на другому кінці долини. Минулої ночі у них ночував старий Домінго, брат Леонардо. «Сьогодні, — сказав він, — мені приснилося, що сеньйор Кон-Тікі зловив п'ять тунців».

— Тоді бракує ще двох, — швидко заявив бургомістр, і не встиг я щось сказати, як усі знов кинулись перевертати каміння, і, звичайно, найревніші виходили і за межі круга. Всі поклали собі за мету знайти ще двох китів, щоб сповнився сон Домінго. Десь після полудня й справді знайшли два невиразні зображення риб; їх зразу оголосили китами, і остров'яни урочисто поклали всі п'ять фігур уряд на піску.

Бургомістр вибрав невеличкий камінець, накреслив перед фігурами загадкову дугу, викопав посередині ямку і сказав:

— Готово!

Потім він і Лазарус стали біля дуги й проспівали кілька куплетів старовинної пісні про Хоту Матуа, похитуючи в такт стегнами. На хвилину вони замовкли, потім знову заспівали те саме і так повторювали кілька разів з невеликими перервами. Коли настала ніч, всі розійшлись додому.

Рано-вранці наступного дня в таборі з'явився Лазарус з мішком на плечах і непомітно зайшов до мого намету. Коли він знімав мішок, в ньому заторохтіли кам'яні фігурки. Відтоді Лазарус став моїм частим нічним гостем. Вдень він працював з усіма і разом з ними йшов спати до печери. Але коли ставало темно, він перелазив через товаришів, які вже спали, сідав на коня і зникав у мороці за пагорбом.

Днів три бургомістр ще