Читати книгу - "Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі, Стівен Девід Левітт"

Чорний хлопчик народився в Дейтона-Біч, у Флориді, і мати лишає його напризволяще у віці двох років. Його батько має гарну роботу в галузі комерції, але п’є. Він часто лупцює хлопця металевим кінцем садового шланга. Одного вечора, коли одинадцятирічний хлопчик прикрашав настільну новорічну ялинку — першу у своєму житті, його батько на кухні накинувся з кулаками на свою подругу. Він ударив її так сильно, що в неї з рота вилетіли кілька зубів і впали прямо біля ялинки. Та хлопець знає, що краще мовчати. До навчання у школі він ставиться абсолютно байдуже. Невдовзі він уже продає наркотики, грабує мешканців передмість і носить у кишені пістолет. Хлопець старається заснути ще до того, як повернеться п’яний батько, а з дому намагається піти до того, як батько прокинеться. Насамкінець батько потрапляє до в’язниці за спробу зґвалтування. На той час, коли йому виповнюється дванадцять, хлопець фактично залишається сам на сам із життям і з необхідністю самотужки влаштовувати своє майбутнє.

Не треба бути прибічником надмірної батьківської опіки, щоби збагнути, що другий хлопець не має жодного шансу на успіх, тоді як першому хлопцю фактично надані всі можливості. Чи існує ймовірність, що другий хлопець, уже маючи перед собою таку штучно створену перешкоду, як расова дискримінація, усе ж таки житиме нормальним плідним життям? Чи існує ймовірність, що перший хлопець, настільки вправно налаштований на успіх, якимось чином примудриться зазнати життєвого фіаско? І якою мірою доля цих хлопців залежить від їхніх батьків?

Можна вічно теоретизувати про те, якими мають бути ідеальні батьки. Та автори цієї книжки не робитимуть цього з двох причин. По-перше, жоден із нас не наважиться проголосити себе експертом з дитячого виховання (хоча маємо на двох шестеро дітей віком до п’яти років). По-друге, до теорій виховання ми ставимося з меншою довірою, ніж до того, що кажуть нам статистичні дані.

Певні аспекти формування дитини — наприклад, її характер чи творчі здібності — за допомогою інформаційних даних визначити нелегко. Але за допомогою цих відомостей можна визначити успішність її навчання у школі. А оскільки більшість батьків не заперечуватимуть, що шкільне навчання лежить в основі формування дитини, то видається доцільним розпочати дослідження з промовистої добірки шкільних даних.

Ці відомості стосуються вибору школи для дитини, тобто проблеми, до якої більшість людей так чи інакше виявляє небайдужість. Ті, хто вірять у надзвичайну важливість вибору школи, стверджують, що їхні долари, сплачені як податки, забезпечують право відправляти своїх дітей на навчання до найкращої школи, яку тільки можна вибрати. А критики стурбовані тим, що можливість обирати школу призведе до того, що найгірші учні опиняться у найгірших школах. Та все ж здається, що майже всі батьки переконані в тім, що їхнє дитя зможе успішно розвиватися лише тоді, коли навчатиметься у «правильній» школі з належним рівнем викладання, цікавими факультативними заняттями, доброзичливою атмосферою та високим рівнем безпеки.

У Чиказькій системі державних шкіл можливість вибору школи існує вже давно114. Річ у тім, що Чиказька система, як і більшість таких систем у США, мала непропорційно велику частку учнів, які належали до національних меншин. Незважаючи на постанову Верховного суду Сполучених Штатів у справі «Браун проти Управління освіти міста Топека», що наказувала здійснити десегрегацію шкіл, велика кількість афроамериканців і далі ходила у школи, майже всі учні яких були чорними. Тому 1980 року Міністерство юстиції США та Управління освіти міста Чикаго об’єднали свої зусилля заради покращення інтеграції міських шкіл. Постановою передбачалося, що прибулі учні-новачки матимуть змогу подати заявку до практично кожної середньої школи району.

Окрім її тривалого існування, існує кілька причин для вивчення програми вибору шкіл у Чиказькій державній системі як вельми вдалої. Ця програма забезпечує користувачеві велетенський масив даних (шкільна система Чикаго є третьою за величиною в країні після Нью-Йорка та Лос-Анджелеса), велику кількість варіантів вибору (понад шістдесят середніх шкіл) і такий фактор, як гнучкість. Таким чином, дуже високим є й показник її практичного використання, бо приблизно половина учнів Чиказької системи вирішують ходити до школи в іншому районі. Проте найцікавіший аспект дослідження полягає в тому, як здійснювалася процедура вибору школи.

Імовірно, коли широко прочинити двері будь-якої школи перед кожним новачком, то в результаті це призведе до тотального хаосу. Школи з високими показниками результатів тестувань і випускних оцінок мали би бути абсолютно переповненими, і це унеможливлювало би прийняття заявки кожного охочого учня.

Заради забезпечення справедливості відбору Чиказька система вдалася до застосування лотереї. Для дослідника ця лотерея — наче вдала знахідка. Кращого експерименту не зміг би винайти навіть дослідник, який вивчає поведінку. Чиказьке управління освіти фактично працювало за принципом ученого, який довільно призначає одну мишу до складу експериментальної групи, а іншу — до контрольної. Уявімо двох учнів, ідентичних зі статистичної точки зору, кожен з яких хоче відвідувати нову кращу школу. Кулька, що випадає в лотерейному автоматі, визначає, який з учнів вирушає до нової школи, а який залишається в старій. А тепер уявіть, що кількість цих учнів помножили на тисячі. І ми отримаємо масштабний природний експеримент. Та навряд чи такий експеримент був метою посадовців-освітян з Чикаго, які винайшли цю лотерею. Але якщо поглянути на неї саме з цього боку, лотерея забезпечує чудовий спосіб визначити — яке значення насправді має вибір іншої школи, або ж реально кращої школи.

Отже, що ж ці відомості продемонстрували?

Для батьків, які виявляють надмірну опіку, відповідь на це запитання явно не буде втішною: цього разу можливість вибирати бажану школу не мала майже ніякого значення. Так, ті чиказькі учні, які брали участь в лотереї з вибору школи, мали більше шансів ці школи успішно закінчити — порівняно з тими учнями, які в ній участі не брали — і це начебто свідчить, що можливість вибирати школу все-таки має значення. Але це — ілюзія. І доказ полягає ось у якому порівнянні: ті учні, які перемогли в лотереї і отримали змогу потрапити до «кращої» школи, вчилися не краще за тих учнів, які програли в ній і до омріяної школи не потрапили. Тобто учень, який вирішив піти зі школи у своєму мікрорайоні, мав більше шансів успішно завершити навчання — незалежно