Читати книгу - "Берегиня, Настуся Соловейко"

Ввечері я зв'язалася з Глорі, хотіла все ж таки запросити її до себе, тому що почала відчувати себе як у в'язниці.

Подруга з радістю погодилася приїхати на вихідні.

Пройшло ще декілька днів, Себастіана я майже не бачила, він знов почав ходити на службу, тож, більшу частину часу ми з дядьком були вдвох.

Того вечора ми сиділи біля каміна. Я читала вголос трактат Фінікія про мандри білого мага, коли злий як демон, із порталу вийшов Себастіан. З чорними очима і темними іскрами магії, що зривалися з кінчиків пальців.

Він підійшов до мене, видрав книгу з рук та схопивши за плечі, підняв із крісла.

– Ти чого!? – я була налякана навіть більше, ніж коли думала, що чудовисько мене вб'є.

– Себастіан, що с тобою?! Негайно відпусти Еллі, що на тебе найшло! – закричав дядько.

– Що на мене найшло?! – гаркнув так, що я мало не оглухла, – Скажи, бісова відьма, як ти це зробила, як?! Це був не сон про печеру? Ти провела якийсь ритуал?!

Одна за іншою в голові промайнули варіанти того, що я могла зробити, та якщо він дізнався, що я його врятувала, то, чому тоді так розлютився? А більше я нічого не робила. Може, це знов не він?

– Себастіане, прошу, відпусти! Я не розумію про що йдеться!

Він відняв ліву руку від мого плеча і підніс її до моїх очей.

– Я в тебе питаю звідки це?

Спершу , я нічого не побачила, а коли перемістила погляд на зап'ястя, то помітила широкий, узорний шлюбний браслет.

Не дуже розуміючи, що він від мене хоче, я спитала:

– А що ти від мене хочеш? Ну одружився і на здоров’я, чого ричиш на мене?!

Він знов мене трухнув.

– Ну, яка ж гарна актриса! Та тобі до театру треба! Ти збиткуєшся з мене чи як, читай!

Я уважніше придивилася до браслета, і мої очі розширилися від подиву. Серед завитків можна було прочитати моє ім'я написане рунами.

– Послухай, це якась помилка! В мене ж нічого такого нема! – я підняла ліву руку та не повірила своїм очам, ще хвилину назад там нічого не було, а тепер зап'ястя оповив такий самий браслет, тільки з його ім'ям. Я відкрила рот, щоб щось сказати, однак, слів не було.

– То, як Ельвіро?! Га!? Відповідай, і краще правду, інакше, клянуся, я не знаю, що з тобою зроблю!

Чи могла це бути пов'язано з тим ритуалом, що я провела? Алеж, Ортид ні про що таке не сказав. Це все якийсь дурний сон! Зараз я проснуся і все буде, як раніше. Втім, сильні пальці на моєму плечі запевнювали мене, що все, ще і як реально.

– Говори, що ти зробила! – сказав металевим голосом і його очі блимнули.

Рот відкрився сам собою, але з нього не вилетіло і слова. Навіть магічний примус не спрацював, тому що, мені нема чого було розказувати. А про те, що сталося у печері, я не могла ні з ким говорити – я перевіряла. Хотіла розповісти Глорі, одначе, не змогла. Слова просто застрягли в горлі й довелося змінити тему.

Бастіан відштовхнув мене від себе.

Кімнату охопив чорний вогонь, він повільно повз вздовж стін, наближаючись до мене.

– Себастіан перестань, це я зробив. – тихо сказав дядько Роберт.

Вогонь згас.

– Що?!

Себастіан з підозрою дивився на батька.

– Так, це я. Ти майже помирав і мені здалося, що обряд єднання може щось змінити, може допомогти твоїй магії боротися.

– Я тобі не вірю! Ти б такого не зробив! Тим більше, після того, що я тобі сказав! Пов'язати мене з дівкою, яку я ненавиджу! В якої в голові самі гроші, сукні та бали! В якої магії вистачає тільки на те, щоб зашивати дірки на скатертинах! Це вона тебе вмовила!? – він повернувся до мене – Грошей захотілося?! Звичайно ж! Якби я помер, тобі б дісталося все! Ти така сама, як твоя мати – хтива, корислива хвойда без душі!

Дядько вдарив Себастіана так сильно, що той похитнувся, але встояв на ногах.

– Ніколи, чуєш мене ніколи, не смій казати такого про Емілі! – очі дядька палали гнівом.

Я ще ніколи його таким не бачила.

– О, то, я завжди мав рацію, чи не так? Вона і справді була твоєю коханкою?

– Себастіане, притни язика!

– А в чому я не правий? Це все через неї! Ти от-от помреш із-за цієї жінки! Так тепер, ще й оженив мене з її донькою!

– Все не так, Себастіане!

– Не так!? А як, скажи мені!? Чи зробив би ти те саме заради моєї матері, твоєї законної дружини, ну скажи?

– Себастіане, я завжди поважав твою матір, але…

– Але, що? Не любив? Чим вона тобі не догодила? Вона завжди говорила і думала тільки про тебе! І ти в такий спосіб сказав їй спасибі?! Якби ти не був моїм батьком, я б тебе просто вбив! А тепер, ти навісив на мене ще і її! – він тицьнув на мене пальцем.

Я була у шоку. За п'ять хвилин дізналася більше, ніж за все життя. Так ось чому він мене ненавидить! Алеж, до чого тут я? Хіба я винна в тому, якою була і що робила моя мати?

– Себастіане, ти кажеш дурниці, і я чудово бачу як ти дивишся на Еллі, коли думаєш, що тебе ніхто не бачить.

– Правда? То, ти вже й у душі моїй покопався? Я не знаю, хто з вас це зробив, та я обіцяю, так просто я все це не залишу! – з цими словами він зник у порталі.

Я впала у крісло, ноги не тримали. На очах виступили сльози.