Читати книгу - "В кроці від кохання, Олександра Малінкова"

     Натомість наближаюся до бармена. Він тут працює вже давно.

- Привіт! - вітаюся.

- Віскі? - одразу запитує він, бо ще пам’ятає мої уподобання.

- Сьогодні з мене вже досить. - відповідаю. 

     “Точно, не треба більше! Бо й не таке примариться!”

     Дістаю з карману хрустку купюру й кладу поряд з його рукою.

- Шукаю дівчину. Вона брюнетка. Волосся ледве дістає до плечей. Не високого зросту. Красива. Років двадцяти. Звуть Емілією. - підсуваю до нього ближче гроші. - Можливо з тих самих… - натякаю.

- Не бачив такої. - похитав головою бармен. - Он там, єдина брюнетка з коротким волоссям, принаймні з тих кого я тут знаю.

- Ні! Це не вона. - ціджу і знову підхоплююся з місця. - Цікаво…

      “Невже помилився?”, - з’являється думка.