Читати книгу - "Таємничий острів"

Зазначимо, що роботи велися найенергійніше, тому що наближалася непогода; при цьому колоністи ще встигали запасатися на зиму провіантом. Журналіст і Герберт зробилися постачальниками дичини для колонії і щодня присвячували полюванню кілька годин. Вони промишляли тільки в лісі Жакамара, на лівому березі ріки Віддяки, — ні моста через ріку, ні човна в них поки що не було, а тому на правий берег вони ще не заглядали. Величезні лісові хащі, яким вони дали назву лісів Далекого Заходу, залишалися для них ще невідомими. Важливу експедицію для їхнього обстеження відклали до перших теплих днів майбутньої весни. Але й у лісі Жакамара вистачало дичини; кенгуру й кабанів водилося там вдосталь, і в умілих руках наших мисливців загострені кілки, куті залізом, лук і стріли — творили чудеса. Крім того, Герберт знайшов на південному заході від заводі ріки Віддяки кролячий саж, влаштований самою природою: кролики обрали для своїх нір вогкуваті луки, затінені вербами і порослі запашними травами, що розливають у повітрі пахощі: чебрецем, травичкою Богородиці, васильками і різними ароматичними рослинами із сімейства губоцвітих, до яких кролики дуже ласі.

Побачивши цю галявину, журналіст сказав, що, оскільки приготовлено таку смакоту для кроликів, буде просто дивно, якщо на ній не виявиться кроликів. Мисливці найретельніше оглянули природний крільчатник, але замість цих звірят поки що знайшли тільки безліч корисних рослин, котрі привернули б увагу натураліста, як цікаві зразки флори. Герберт нарвав також васильків, розмарину, меліси та інших цілющих трав, з яких одні допомагають від грудної хвороби, інші від лихоманки, від серцевих спазмів або від ревматизму. Коли Пенкроф побачив принесений Гербертом оберемок трав, він запитав, для чого знадобилося це «сіно»?

— Це цілющі трави, — відповів юнак. — Будемо лікуватися, якщо занедужаємо.

— А навіщо нам хворіти? Адже лікаря на острові немає, — серйозно відповів Пенкроф.

Проти такого міркування важко заперечити щось, але усе-таки воно не зашкодило Герберту зібрати великий урожай, і в Гранітному палаці його зустріли доброзичливо, тим більше що, крім цілющих рослин, Герберт приніс ще багато золотої монарди, відомої в Північній Америці під назвою «чаю Освего», — настій цієї трави — чудовий напій.

Після довгих пошуків наші мисливці набрели, нарешті, того дня на галявину, що виявилася справжнім кролячим садком. Уся земля була порита там норами і здавалася дірявою, як шумівка.

— Нори! — вигукнув Герберт.

— так, так, — проговорив журналіст. — А є там хто?

— Це ще питання!

Питання, одначе, швидко розв’язалося: майже відразу в усі боки пирснули сотні маленьких тварин, схожих на кроликів, і мчалися з такою швидкістю, що навіть Топ за ними не міг би вгнатися. Мисливці із собакою марно переслідували гризунів, — кролики зникли, а журналіст не встиг і оком моргнути. Але Гедеон Спілет твердо вирішив не йти, поки він не піймає з півдюжини цих звірят. Зараз він хотів тільки забезпечити кролячими тушками кухню Гранітного палацу, але думав зайнятися пізніше розведенням кроликів. Спіймалися б вони легко, для цього варто поставити біля отворів нір кілька сілець. Але пасток ще не зробили, а на місці їх ні з чого було змайструвати. Хоч-не-хоч, а довелося оглядати кожну нору, шарити в ній палицею — тобто запастися терпінням, оскільки іншого варіанту не існувало.

Цілу годину нишпорили в норах і, нарешті, спіймали чотирьох гризунів. Виявилося, що ці тварини, яких звичайно називають «американськими кроликами», дуже схожі на своїх європейських родичів.

Мисливці принесли свою здобич до Гранітного палацу і там кроликів приготували на вечерю. М’ясо їхнє виявилося пресмачним, і тому аж ніяк не випадало нехтувати знайденим кролячим поселенням, — воно могло стати дуже цінною підмогою для колонії, як невичерпне джерело м’ясної їжі.

Тридцять першого травня закінчили установку перегородок. Залишалося тільки обставити кімнати меблями, але цю справу відклали до нудних зимових днів. У першій кімнаті, що слугувала кухнею, склали вогнище. Над трубою для димоходу пічникам-самоучкам довелося поморочитися. Сайрес Сміт розрахував, що найпростіше зробити глиняну трубу; вивести її через склепіння, яке впиралося в кам’яну товщу плоскогір’я, звичайно, було неможливо, тому пробили діру в передній стіні над вікном кухні і похило протягли до неї трубу, як роблять димоходи для залізних переносних пічок. При сильному східному вітрі, що штурмував Гранітний палац з фасаду, грубка, мабуть, димітиме, але зі сходу вітер дув рідко, і до того ж головний кухар Наб не чіплявся до таких дрібниць.

Коли облаштування квартири закінчили, Сайрес Сміт почав іншу роботу — вирішив закласти жерло колишнього водостоку, щоб остаточно перепинити доступ до Гранітного палацу з боку озера. До отвору підкотили кам’яні брили і, заваливши вхід, скріпили їх цементом. Сайрес Сміт поки що не вважав за необхідне затопити цей замурований вхід, піднявши греблею воду в озері до колишнього рівня. Він тільки замаскував його, насадивши між каменями трави і кущів; навесні вони буйно розростуться.

Усе-таки він скористався водостоком для того, щоб відвести з озера прісну воду до нового притулку. Через вузький отвір, зроблений нижче рівня озера, водостоком біг тепер тоненький струмок, і він давав щодня від двадцяти п’яти до тридцяти галонів[17] чистої, прозорої води. Отже, мешканцям Гранітного палацу ніколи не довелося б страждати від нестачі питної води.

Нарешті, всі роботи закінчилися, і саме вчасно — настала негода. Вікна закрили міцними важкими віконницями — у чеканні тих днів, коли інженер спроможеться виготовити шибки.

Навколо вікон Гедеон Спілет насадив різноманітні рослини, ліани з кучерявими пагонами, декоративні трави, красиво розташувавши їх на виступах скелі, і тепер віконні прорізи мальовничо облямовувало зелене листя.

Мешканці Гранітного Палацу тішилися своїм міцним, надійним і просторим притулком. Недаремно вклали вони в нього стільки праці! З вікон їхнім поглядам відкривався широкий морський обрій, що замикався з півночі двома мисами Щелеп, а з півдня — мисом Пазура. Перед ними розгорталася чудовою картиною бухта З’єднання. Славні трудівники відчували цілком зрозуміле задоволення; Пенкроф не шкодував похвал новому житлу, яке він з гумором називав «квартиркою на шостому поверсі з усіма зручностями».

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ

Сезон дощів. — Питання одягу. — Полювання на тюленів. — Виготовлення свічок. — Оздоблення Гранітного палацу. — Два містки. — Знову на