Читати книгу - "Узурпація: Євіанна, Erleen Nord"

Ліжко дісталося мені та Юрії, а от наші мужні чоловіки взяли на себе підлогу.

Перед сном мені вдалося поговорити з Юрією. Ми робили це пошепки, адже розмовляли про одного із нас. Я розповіла про Деяна та поїздку до сенатора, на що та схвально кивнула та усміхнулася. Не дивно, адже саме від дій сенаторів їй довелося тікати з Євіанни. Та й новий імператор їй подобався, а саме за його наказом, мабуть, через ланцюг із людей різних посад, Деян і отримав таке завдання.

— В такому випадку, Діано, я не проти щоб ти навіть заміж за нього вийшла, — прошепотіла вона мені. 

Деян увесь цей час поглядав на нас краєм ока, мабуть, через те, що і Юрія весь час дивилася на нього, зовсім не приховуючи, що саме він був об'єктом нашої розмови. Здавалося, я навіть помітила на його обличчі легку невдоволеність, чи може образу через це.

— Ми більше не побачимося, як тільки дістанемося Євіанни, — відповіла я як можна байдужіше. — Він каже, що його гільдія може спробувати вбити нас усіх. 

— І що ти вирішила?

— Я хочу жити, і вам смерті не бажаю.

— Діло твоє, люба подруго. Ви вже достатньо зблизилися, щоб розв'язувати власні проблеми без сторонніх людей, типу мене, — сумно сказала Юрія та, повернувшись до мене спиною, лягла спати.

Ігор не виглядав сонним, і я вирішила спробувати заснути, що вдалося не одразу. Все ж я хоча і звикла спати в небезпечних місцях, але цю потвору, що краде людську зовнішність, бачила вперше. Хто знає, чого очікувати від неї. Та як я помітила, Деян теж не збирався спати, а тому у нас буде аж двоє вартових.

Відчуття безпеки поступово зростало. 

Цей сон був незвичайним, адже була я у все тій же кімнаті корчми. Юрія спала, Ігор теж показав свою ненадійність, як вартовий. А от Деян, сидячи на своєму місці на підлозі, завмерши наче статуя, на щось дивився.

Вперше бачила такий страх на його обличчі. Та коли я перевела погляд в темну частину кімнати, де місячне світло майже не світило через вікно, то побачила темний силует. Я одразу ж вхопилася за есток, тримаючи його опущеним, щоб не спровокувати незнайомця, але як тільки постать наблизилася настільки, щоб я її розгледіла, то вирішила наставити меча на неї. 

— Я вперше вирішила навідати тебе у твоєму світі, Діано, і ти так мене зустрічаєш? — це була Темрява, яка говорила спокійно та, думаю, насміхаючись. 

— Я думала, що це сон, — відповіла я, але зброю не прибрала. — Чому ти тут? 

Та вона не відповіла, а натомість підійшла до мене, дорогою поглянувши на наляканого Деяна, що все ще не зробив жодного руху. Вона сіла на ліжко біля мене, як це колись робила моя мама, та доторкнулася до клинка естока. 

— Ти теж відчуваєш цю близькість до меча? Наче він частина тебе, невіднятна частина, без якої тобі не вижити. Я занадто довго існую, щоб пригадати ті спогади, які пов'язані із цими відчуттями. 

— То навіщо ти тут? — я хотіла це знати, адже кожна зустріч із нею приводила до ненайкращих наслідків. — Цю зброю я тобі не віддам.

— О, що ти таке кажеш? Ця зброя належить тобі, вона і є тобою. Я не заберу її в тебе, і ніхто інший не зробить цього без твого дозволу. Як і твоя кров, так і ця зброя, варто тобі лише цього захотіти, змусять забажати собі смерті кожного, хто доторкнеться їх. 

— Так, правда, — підтвердила я.

— Але не намагайся це використати на мені, бо не спрацює: я пережила страхи вже дуже давно, і навіть забула як це, бажати жити без них. А якщо ти вже хочеш знати, чому я тут, то я просто пригадала дещо про Першого Бога, із чиєї кістки зроблена ця зброя. Я подумала, що ти хотіла б знати невелику історію про нього. 

Насправді це було одне із того, про що я хотіла б знати хоча б трішки. Якщо цей меч частина мене самої, але при цьому він зроблений із тіла першого божества, то, знову ж таки, хто я така? Що правда, краще б вона розповіла це десь в іншому місці, без слухачів. Ще нічого якщо Юрія прокинеться, а от Ігор взагалі нічого не знав про мене та цю жінку. 

— Я тебе слухаю, — відповіла я та нарешті прибрала есток в сторону. 

— Правильне рішення, — відповіла вона схвально кивнувши, після чого поглянула на Деяна, — Можеш рухатися. 

Деян припинив бути нерухомим та спробував віддихатися. Мабуть, він не просто не рухався, а і не дихав увесь цей час. Подібне ставлення до моїх друзів злило мене, але краще не гнівити Темряву, адже я добре пам'ятала, яка вона, коли незадоволена. І здається мені, що якби я відмовилася від прослуховування її розповіді, то Деян би не пережив цієї ночі. 

— Це було не обов'язково, — промовила я їй кивнувши на Деяна, на що отримала лише посмішку. 

— Тоді ще не існувало імен, тому його так і називають — Перший Бог. Здається, що то був прекрасний та сильний чоловік, який ніяк не втручався в хід життя цього світу. Він лише спостерігав за тим, як живі істоти на цьому континенті зростали та змінювалися з часом. Він ходив серед них як людина, живучи в їхніх поселеннях та розділяючи з ними їжу. Десятки років, сотні, тисячі та десятки тисяч, він весь цей час був серед них. Така кількість часу зробила його байдужим до всього, і він продовжував спостерігати за ними лише через те, що не мав більше чим себе зайняти. Та одного дня він зустрів жінку, що відрізнялася від усіх інших. Вона народилася слабкою та хворобливою, але мала в собі щось особливе. Її розум та врода забрали на себе всю увагу Першого Бога, і він знову знайшов інтерес у своєму існуванні. Тепер кожен ранок та вечір був для нього важливим, і можна було сказати, що він припинив просто існувати та почав жити. Але після того, як вони розділили ліжко, всередині жінки почало зростати щось темне, що намагалося, а потім і змогло, контролювати її. Вони жили разом щасливо, поки жінка не почала старіти та втрачати свою красу. Це лякало її, і темрява в ній повністю заволоділа тілом в моменти цих слабкостей.