Читати книгу - "Опора, Moon Grey"

-             Кого? – Валерій не второпав, що від нього хочуть.

-             Та мене, - гукнуло щось трохи вище голови Валерія.

-             Почалось. Тепер ти його не заткнеш і він спотворить все, що я тобі казатиму. – Метнулось знизу.

-             Так. Стоп. – Валерій рубанув руками простір. – Заткнулись!

-             Легше, легше, не сколихуй, - прошепотіло згори, - це ж тонкі енергії, ти ж будь-яким рухом вносиш хаос, якщо немає цілеспрямованості.

-             Ото ж, змішують все завжди своїми метаннями туди-сюди, - докинув чорт. – Не метушись. Я все зараз розповім.

-             Я все зараз розповім, - долинуло відлуння згори.

-             Я ж казав, перековеркає все в свою сторону, - знічено мовив чорт.

-             Я несу світлу істину. Уточнюю.

-             Раз то чорт внизу, то я так розумію, що ти ангел? – Валерій хмикнув.

-             А ти кого, бога хотів почути? – Поцікавивсь голос.

-             Та мені байдуже, я хочу визначитись з ким веду бесіду, з представником, який нікуку не є професіоналом і не проінформований належним чином, а відтак не може мати повноваження надавати щось. Чи я маю справу з фахівцем, який вирішує питання.

-             Хм, я представник. – Замислено відповів голос,- але я можу …

-             Я ж казав, - вискнув чортяка, - він тільки балаболить!

-             Та годі! – Рикнув Валерій, - продовжуй, що ти можеш, звернувсь він кудись вгору.

-             Я можу покликати того, хто вирішить твою проблему. Ти ж не думаєш, що небесна канцелярія отак відразу всих впускає? Це ж буде чортівня якась, безлад, бо ми не обіцяємо просто так, адже людині доведеться самостійно працювати над собою та власне життя творити. Ми ж не біси, які брешуть.

-             Добре. Це втішає. Тоді я б волів запитати, які орієнтири обирати, щоб дійти місця призначення. А ще цікавить, якщо це можна знати, куди подівся Роман?

-             Я миттю. А ти поки чорта послухай. Певен, коли ти знаєш тепер різницю між нами та низом, ти зможеш обрати.

-             Йди вже, - поблажливо гукнув чортяка.

-             Ну, я слухаю. Розказуй, що тут в тебе відбувається? – Валерій склав руки на грудях і приготувавсь слухати.

-             А що відбувається. Я не можу дати тобі відповідь на твої питання. – Вильнув чорт.

-             Так ти розкажи про своє. Я ж запитав і ти, вважаючи себе бажаним з’явився. Тому давай, викладай інформацію, фахівець.

-             Ти мене змушуєш розкривати таємне! Це примус! – Звився чорт.

-             Ні, ти сам виявив бажання. Тому кажи, де тут мій шлях?

-             В пропасницю, в мене один шлях. Ти ж не підеш туди? І про твого Романа я не в курсі. Зник він. Був у нас і зник.

-             Тобто «у вас»? – Напружився Валерій і аж руки опустив донизу з грудей та присів нижче до рівня голосу чорта.

-             Харон розповісти може. Він з ним вів бесіду. Я тільки бачив.

-             Хтоооо? – Аж застогнав голосом від сміху воїн, - Перевізник?

-             Так. Він. Але ж ти не підеш до нього?

-             Звісно, що не піду. Бо я ще не маю інформації від небесної канцелярії.

-             Ну чекай, чекай, а час тим часом плине.

-             Нехай плине. Мені нема куди квапитись.

-             А вони тим часом вже поїхали. Так що чекай. – Чорт замовк і принишк.

-             Нехай їдуть. Я певен, що наздожену. Я ж дух.

Чорт мовчав.

Майнув вітер і стало прохолодно. У вухах Валерія задзвеніло.

-             То я так розумію, що ти вже повернувся? – Запитав воїн кудись в простір.

-             Я прийшов. Дам тобі відповіді.

-             Ти не той, що тут був.

-             Я не той, але я дам відповіді.

-             Як тебе називати?

-             Нащо тобі ім’я моє? Ти готовий відповіді слухати і чути істину?

-             Я готовий, але ім’я?

-             Яків.То слухай. Шлях твій через Стікс. А Роман вже народжений. Він використав один шанс і отримав натомість новий.

-             Але ж…- Валерій вмить осягнув істинний стан речей.

Та вітер знов пронісся і зникла присутність того, хто був тут щойно.

-             Кхе-кхе.

-             Та я вже зрозумів, що не оминути Долю. То як потрапити через Стікс?

-             Та просто! – Чортяка аж звеселів, тільки що не потер руки, бо знав, що зараз відбувається його спокута перед старшими, адже він нову душу приведе, скалічить заодно ще кілька, умертвить та парою з цим притягне до Перевізника ще одного. Ситуація вже знайома і прописана статутом післянебесного кола, яке містить всі елементи поза часом та простором і є непорушним Законом природи причинно-наслідкової події. І от чортяка візьме цю ситуацію та втілить її в історію.

Та не так сталось, як чорту гадалось.

-             Ти мені зараз не розказуй що це просто, ти розкажи, як відбуватиметься все. Може я не погоджусь.

-             В тебе не буде вибору. Але, чому б не розказати. Ти зараз дух з часткою душі, яка, як я бачу, невгамована. Ти шукаєш пару? – Чорт хитро примружив очі і цвьохнув хвостом. Але Валерій нічим не видав занепокоєння чи ще якусь емоцію на обізнаність чорта. – Ти якимось чином зміг вийти на слід пари, але втратив його. Здагадуюсь, що через випаровування провідника, може ангела, який супроводжував тебе. Ото вони такі. – Чорт знову сканував звуженими зіницями фігуру воїна, але той був беземоційний. – І твоя доля зараз, це увійти до переміжжя з потойбічним світом пекла. Для цього потрібно дуже мало, просто підлетіти до транспорту, який тебе зіб’є і ти зможеш зависнути в переміжжі на кілька хвилин чи може й затриматись. То вже як карта ляже.

-             Чорте, ти не в курсі, що зараз людство обізнаніше, аніж століття тому? Ти мені нагадуєш кацапа, який ходить перед відеокамерами, користується інтернетом і вважає, що його ніхто не бачить.