Читати книгу - "Любов & Рукавичка, Стейсі Мур"

Стів

Вчора було важко. Почуття заздрості та невпевненості не відпускали мене. Я все думав про Алекса, як він увійшов до зали, як на нього звернули всю увагу, як він безсоромно почав свою гру. І те, як він подивився на Мері... Я не міг вибити це з голови.

Але зараз, сидячи навпроти неї в студентському кафе, я розумію, як усе було неправильно. Мері сиділа переді мною, м’яко посміхаючись, пила гарячий шоколад, і в її очах, тих самих, які я так любив, було не тільки розуміння, але й легкий смуток. Вона не могла бути зі мною, якщо я їй не довірятиму. І тепер я розумів це більше, ніж будь-коли раніше.

Я не підходив до неї одразу. Це було важко. Мої руки тремтіли від нервів, але я знав, що це єдине правильне, що я можу зробити. Я більше не міг ховатися за своїми страхами. Тепер, коли я сидів навпроти неї, я повністю усвідомлював, що ці емоції — це всього лише мої внутрішні страхи, моя незрілість.

Я нахилився до неї, подивився їй в очі і відчув, як важливо сказати те, що я мав сказати давно.

— "Прости мене," мій голос тремтів трохи, але я не зупинявся. Я не міг зупинитися. "Я вів себе як ідіот."

Мері не сказала нічого відразу. Вона просто зітхнула, а потім подивилася на мене так, ніби розуміла все, що я переживав. В її очах я побачив не лише прощення, а й спокій. Вона не була зла, вона просто чекала, поки я це зрозумію.

— "Рада, що ти зрозумів," відповіла вона тихо, її голос був теплим і спокійним, як хвиля, що ніжно обіймає узбережжя. "Але мені потрібно знати, що ти довіряєш мені."

Ці слова вдарили мене, тому що я побачив, як багато це для неї значило. І я зрозумів, що це були не просто слова, це було те, що їй потрібно від мене, щоб ми могли бути разом. Я знав, що моє серце належить їй, і я хотів, щоб вона це знала.

— "Я тобі довіряю," кивнув я, але потім сказав із глибоким почуттям, "Просто... мені ще треба навчитися контролювати свої емоції."

Мері посміхнулася. Легка посмішка, якби все в її житті вже було на своєму місці, а я лише починав розбиратися. Вона стиснула мою руку.

— "Ти вже на правильному шляху," сказала вона. І її слова були справжньою підтримкою, якої я так потребував.

Ми довго розмовляли. Я відкрився їй більше, ніж коли-небудь. Я розповів їй, як я почувався щодо нового хлопця в команді, мої страхи, і як я боявся, що Алекс не тільки забере моє місце на полі, але й почне відводити її від мене. Усі ці страхи, невпевненості та тривоги, які я не міг вигнати з голови, все вилилося. І скільки б я не намагався приховати це, Мері зрозуміла все. Вона була моєю підтримкою в той момент, коли я не міг знайти спокою в собі.

Але тепер я знав, що мої почуття до неї значно сильніші за ці страхи. Вони були лише тінями, які зникають, коли ми дивимося на сонце.

Коли ми вийшли з кафе, Мері почала йти вперед, але я несподівано зупинив її. Я вже не міг тримати це в собі. Я обняв її за талію, підняв її погляд до свого і поцілував її ніжно під м’яким світлом ліхтаря. Це не був пристрасний поцілунок, не імпульсивний, це був поцілунок, що містив у собі все — довіру, розуміння і найголовніше — любов. Я відчув, як моє серце прискорилося, коли я її торкнувся, коли я побачив, як вона відповіла, притискаючи мене до себе.

— "Дякую, що витримала мене," прошепотів я їй, відчуваючи, як сльози навертаються на очі. Це був не просто поцілунок. Це був момент, коли я зрозумів, що більше не хочу її втрачати.

Мері посміхнулася, її обличчя світилося ніжністю та теплом. Вона притиснулася до мене.

— "Завжди," прошепотіла вона.

Це слово означало для мене все. В ньому було все, що я шукав. Вона була не просто дівчиною, вона була моєю підтримкою, моїм спокоєм, моїм усім. І тепер я знав, що наші стосунки стали ще сильнішими. Я більше не буду дозволяти своїм емоціям керувати мною. Я буду довіряти їй, навіть коли всі мої страхи намагатимуться вторгнутися в моє серце знову.

Мері

Я сиділа в кафе, пила гарячий шоколад, намагаючись трохи розслабитися після важкого дня. Але мої думки не відпускали. Ці тижні, ці непорозуміння з Стівом... Я вже давно помітила, як важко йому з цими почуттями заздрості. І хоча я розуміла його емоції, мені боляче було, що він не довіряв мені повністю. Я не могла змінити нічого, я могла тільки чекати, поки він сам це зрозуміє.

Коли він прийшов до кафе, я вже була готова до цієї розмови. Я відчувала, що вона неминуча, і мені треба було сказати те, що я відчуваю. Він підійшов до мене і сів, трохи нервуючи, і це виглядало так по-людськи. Я одразу помітила, як його рука трохи тремтіла, і я зрозуміла, як важко йому. Але я була готова його вислухати, бо я любила його і знала, що він зміниться. Що ми змінимося разом.

Я вже очікувала, що він скаже щось подібне, але це все одно було важливо. Коли він сказав "Прости мене", я відчула, як щось всередині мене тане. Я бачила, що він справді зрозумів свою помилку, і це давало мені надію.

— "Рада, що ти зрозумів," відповіла я, намагаючись залишитися спокійною, але в моєму голосі все ж була ніжність. Я не хотіла, щоб він почувався гірше. Для мене було важливо, щоб він зрозумів, що ми обоє повинні працювати над собою. "Але мені потрібно знати, що ти довіряєш мені."

Я побачила, як його очі стали ще серйознішими, як він задумався. Я відчувала, що це важливий момент для нас. Це був момент, коли ми могли або знову віддалитися, або йти цією дорогою разом, де ми обидва будемо вчитися. Я знала, що він хоче змінитися, і я відчувала це в кожній його дії, в кожному погляді.

— "Я тобі довіряю," сказав він, і я побачила щирість в його очах. Його голос був спокійним, і я відчувала, що він справді говорить від серця. "Просто... мені ще треба навчитися контролювати свої емоції."