Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Країна снігу (збірка) 📚 - Українською

Читати книгу - "Країна снігу (збірка)"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Країна снігу (збірка)" автора Ясунарі Кавабата. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 47 48 49 ... 59
Перейти на сторінку:
її очі ледь-ледь почервоніли.

— Гадаю, я добре зробив, що сьогодні завітав до вас, — сказав Кікудзі. — Фуміко-сан, ви оце говорили про прощення. Я зрозумів усе так, що мертві й живі вже не можуть простити одне одного. Та все-таки я хочу переконати себе, що ваша мати не понесла з собою зла проти мене.

Фуміко кивнула.

— Так… Бо інакше й ви не могли б її простити. А втім, собі вона, мабуть, не простила.

— І ось тепер я сиджу тут, перед вами… Хіба це не жахливо?

— Чому? — Фуміко глянула на Кікудзі. — Невже мама винна в тому, що не могла жити довше?.. Коли вона померла, я з жалем подумала: навіть якщо її не розуміли, то все одно смерть не можна виправдати. Смерть виключає будь-яку надію на порозуміння. Тож нікому не можна її простити.

Кікудзі мовчав. Він думав: «Ось і Фуміко зіткнулася з таємницею, що зветься смертю».

Для нього було несподіванкою, коли Фуміко сказала: «Смерть виключає будь-яку надію на порозуміння».

Ось тепер вони сидять і згадують покійницю. І, напевне, бачать перед собою різні образи: він — пані Оота, вона — свою матір.

Це ж цілком природно, адже Фуміко не могла знати свою матір як жінку.

Простити й бути прощеним… Кікудзі думав, немов уві сні заколисуваний хвилями тепла, що йшли від пані Оота.

Здавалось, те відчуття напливало на нього від чашок, червоної і чорної.

А хіба Фуміко могла про це здогадуватися?

Дивна річ, що донька, плоть і кров матері, — її подоба непомітно проступала в обрисах дівчини, — не знає, чим жило її тіло.

Ще тоді, коли Фуміко зустріла його в передпокої, на Кікудзі повіяло знайомою ніжністю — в овальному обличчі він побачив риси її матері.

Якщо пані Оота гірко помилилася, угледівши в Кікудзі риси його батька, то враження Кікудзі, що Фуміко — викапана мати, могло обернутися страшним прокляттям. Та Кікудзі покірно віддався на волю почуттям.

Він поглядав на її пошерхлі повні губи й відчував, що Фуміко не вміє перечити.

Мабуть, треба вчинити бозна-що, щоб викликати в ній опір.

У полоні таких роздумів Кікудзі сказав:

— Ваша мати була надто лагідною і чуйною, тому й не витримала. Та й я, здається, був з нею жорстокий. Її здоров’я підточили й мої докори. Адже я зроду несміливий і боязкий…

— Вона сама винна… Спочатку ваш батько, потім ви… Мені здається, що не в цьому її справжня вдача…

Фуміко запнулась і почервоніла. Цього разу рум’янець був яскравішим.

Уникаючи його погляду, вона опустила очі.

— Коли мама померла, вже наступного ранку я побачила її в іншому світлі: вона постала переді мною прекрасною людиною. Як ви гадаєте, це мені так здалося чи вона справді була такою?

— Коли йдеться про покійника, це неістотно.

— Мабуть, мама воліла вмерти тому, що не могла примиритися зі своїм падінням…

— Не думаю.

— Вона так страждала… Жаль було на неї дивитися…

На очах Фуміко забриніли сльози. Невже вона хотіла розповісти про любов матері до Кікудзі?

— Пам’ять про померлих — скарб наших сердець. Тож оберігаймо його все життя, — сказав Кікудзі. — А все-таки вони рано повмирали!..

Фуміко зрозуміла, що він має на увазі і її батьків.

— І ви, і я зосталися самі, — додав Кікудзі.

Несподівано власні слова навели його на думку, що спогади про пані Оота були б забарвлені в похмурі тони, якби в неї не було такої доньки, як Фуміко.

— Фуміко-сан, ви й до мого батька ставилися душевно. Так казала ваша мати…

Кікудзі нарешті висловив те, що давно крутилося на язиці. Йому здалося, що ці слова прозвучали просто й природно.

Він подумав, що настав час, коли можна одверто поговорити про любовний зв’язок батька з пані Оота, про його відвідини цього дому.

Та Фуміко зненацька низько вклонилася, торкнувшись руками татамі.

— Пробачте їй! Я так жаліла маму!.. Вона й тоді була на краю від смерті…

Не підводячи голови, вона заплакала, її плечі безсило опустилися.

Кікудзі прийшов несподівано, й Фуміко не встигла натягти шкарпетки. Тепер вона сиділа на татамі, підібгавши ноги під себе й зіщулившись у клубочок, ніби намагалась заховати босі ноги.

Її волосся звисало майже до підлоги, а на його тлі виділялася червона чашка.

Затуливши обличчя руками, Фуміко вийшла з кімнати.

Вона досить довго не поверталася.

Кікудзі не витримав і гукнув:

— Дозвольте мені піти!

Коли він вийшов у передпокій, Фуміко з’явилася з вузликом.

— Не знаю, чи буде вам зручно, але візьміть, будь ласка.

— Що це?

— «Сіно».

Кікудзі здивувався: як це вона так швидко вийняла квіти, вилила воду, витерла глечик, запакувала його в коробку й загорнула у фуросікі?

— Треба забрати неодмінно сьогодні? В ньому ж стояли квіти.

— Будь ласка, візьміть.

Кікудзі подумав, що то вона з великого смутку спішить розпрощатися з глечиком.

— Гаразд, візьму.

— Я мала б принести його вам сама, але, на жаль, не можу…

— Чому?

Фуміко не відповіла.

— Ну, бувайте здорові!

Кікудзі вже був на порозі, коли вона сказала:

— Щиро дякую, що завітали. А про маму не думайте, якомога скоріше одружіться.

— Я вас не розумію…

Кікудзі обернувся: Фуміко стояла, опустивши голову.

III

Удома Кікудзі заходився ставити в «сіно» квіти — білі троянди й бліді гвоздики.

Кікудзі не міг позбутися відчуття, ніби він закохався в пані Оота лише після її смерті.

І ще йому здавалося, що про це кохання він дізнався завдяки її доньці Фуміко.

У неділю Кікудзі подзвонив Фуміко.

— Ви все самі?

— Ага… Аж сумно.

— Не годиться сидіти дома самій.

— Може, й так…

— Навіть по телефону чути, як тихо у вашому домі.

Фуміко пирхнула.

— А якби ви запросили до себе в гості подругу?

— Боюсь, що тоді всі дізнаються про маму.

Кікудзі не знав, що відповісти.

— То ви нікуди й не виходите?

— Чому ж ні. Замикаю двері й виходжу.

— Тоді зайдіть хоч раз і до мене.

— Дякую. Днями зайду.

— Як здоров’я?

— Змарніла трохи.

— Як спите?

— Майже не сплю.

— Це вже погано!

— От уладнаю справу з будинком і, мабуть, найму кімнату в подруги…

— Як це — уладнаю?

— Думаю продати дім.

— Ваш дім?

— Атож.

— Таки вирішили продати?

— А ви вважаєте, що не варто?

— Як вам сказати… Я й сам думаю свій продати.

Фуміко мовчала.

— Алло! Алло!.. Зрештою, це не телефонна розмова. Може б, зайшли… Сьогодні неділя і я сиджу вдома.

— Гаразд…

— Знаєте, я поставив квіти у «сіно» по-європейському. Якщо завітаєте, глечик можна буде використати для чаю…

— Для чайної церемонії?

— Я не збираюсь

1 ... 47 48 49 ... 59
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Країна снігу (збірка)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Країна снігу (збірка)"