Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Країна снігу (збірка) 📚 - Українською

Читати книгу - "Країна снігу (збірка)"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Країна снігу (збірка)" автора Ясунарі Кавабата. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 48 49 50 ... 59
Перейти на сторінку:
влаштовувати справжньої церемонії. Просто гріх, коли «сіно» використовують не за своїм прямим призначенням. Справжня краса чайного посуду виступає тільки в зіставленні з іншим посудом для чайної церемонії.

— Все-таки я сьогодні не прийду. Я така змучена… Ще більше, ніж минулого разу.

— Але ж у мене, крім вас, не буде нікого.

— Все одно…

— То невже не прийдете?

— Ні… До побачення!

— Бувайте!.. Здається, хтось прийшов… До скорого!

То прийшла Тікако Курімото.

Кікудзі насупився — невже вона підслуховувала?

— Щодня дощ та дощ… Тільки сьогодні видалася нарешті гарна днина. Отож я й вирішила навідатись до вас. — Тут Тікако помітила «сіно». — Літо вже в розпалі, і в мене поменшало уроків. От я й подумала: а що, коли я з вашого дозволу побуду в чайному павільйоні?

Тікако поклала перед Кікудзі подарунок — коробку печива і віяло.

— А в павільйоні, мабуть, знову пахне цвіллю?

— Можливо.

— О, що я бачу! «Сіно» Оота-сан? Можна поглянути? — запитала вона байдуже й підсунулась до глечика.

Зіпершись руками об татамі, Тікако схилилася над глечиком і зігнула свою дебелу спину, немов от-от мала бризнути на квіти отрутою.

— Придбали?

— Ні, подарували.

— Таку річ? Що й казати, подарунок щедрий. На спомин?

Тікако глянула на Кікудзі.

— Краще б ви купили таку коштовну річ. Жахливо, якщо ви її одержали від доньки Оота-сан.

— Купити? Треба подумати…

— Так і зробіть. У вас чимало речей, які належали панові Оота, але за все розплатився ваш батько. Коли взяв пані Оота під свою опіку…

— Я не хочу про це й чути!

— Авжеж, авжеж…

Тікако підвелась і вийшла з кімнати.

Невдовзі почулася її розмова зі служницею. Тікако вернулась у халаті.

— Отже, Оота-сан наклала на себе руки!

Її слова вразили Кікудзі, як грім з ясного неба.

— Не може бути!

— Ви так вважаєте? А я відразу здогадалася. Від неї завжди віяло чимось зловісним. — Тікако глянула на Кікудзі. — І ваш батько казав, що Оота-сан загадкова особа. Як жінка я про неї іншої думки, ніж ви, чоловіки… Як на мене, вона вдавала із себе надто простодушну й невинну. Мені такі не до душі. Вона якась наче аж липка…

— Не треба гудити небіжчицю!

— Нехай так… Але, здається, вона й з того світу заважає вам одружитися. А скільки натерпівся від неї ваш батько!..

«Напевно, сама лиха скуштувала», — подумав Кікудзі.

Любовний зв’язок батька з Тікако був для нього короткочасною розвагою, яка навряд чи обірвалася через пані Оота. Але Тікако зненавиділа пані Оота за те, що та залишилася з ним близькою до його смерті.

— Таким молодим, як ви, Кікудзі-сан, її не зрозуміти. Щастя, що вона померла. Їй-богу, велике щастя.

Кікудзі відвернувся від Тікако.

— Та як можна було терпіти, щоб вона стала на заваді вашому шлюбу? Певно, вона відчувала свою підлу вдачу, але не могла вгамувати свою бісівську душу. Тому й вирішила померти… А ще, певно, сподівалася по смерті зустрітися з вашим батьком. Така вже вона…

По спині в Кікудзі пробіг дрож.

Тікако зійшла в сад.

— Піду в павільйон, заспокоюся, — мовила вона.

Якийсь час Кікудзі сидів нерухомо й поглядав на квіти.

Їхні білі й блідо-рожеві пелюстки зливалися з поверхнею «сіно» в один суцільний серпанок.

На його тлі перед очима Кікудзі замріла Фуміко — зіщулена в клубочок на татамі, вона плакала в запустілому домі.

МАТЕРИНА ПОМАДА

І

Почистивши зуби, Кікудзі вернувся в кімнату. Служниця ставила іпомею у вазочку з висушеної диньки.

— Зараз встану, — сказав Кікудзі, знову ліг і накрився ковдрою.

Він лежав горілиць, закинувши голову на подушці, й поглядав на квітку в токонома.

— Якраз сьогодні одна зацвіла. — Служниця вийшла в сусідню кімнату. — А ви й сьогодні не підете на роботу?

— Ага… Ще день побуду дома. Але я таки встану.

Кікудзі застудився — у нього боліла голова, й останні п’ять днів не ходив на роботу.

— Де вона росла?

— В саду під огорожею обвивала кущ імбиру.

Невже виросла сама?.. Одна темно-синя квіточка на тендітному стебельці з маленькими листками звисала з вазочки.

Від цих зелених листочків і темно-синьої квітки у вазочці з диньки, вкритої червоним, потемнілим від часу лаком, віяло прохолодою.

Служниця жила в їхньому домі ще за батька й була здатна на такі несподіванки.

На диньці ледь-ледь виднів вицвілий знак майстра, а на коробочці під нею — його ім’я, Сотан.

Якщо вірити напису, то диньці щонайменше триста років.

Кікудзі не розумівся на тому, як добирати квіти для чайної церемонії, та й служниця також. Однак йому здалося, що іпомея{44}, мабуть, пасує для ранкової чайної церемонії.

Тендітна іпомея, що й за день внівець зів’яне, й трьохсотлітня динька… Вражений цим порівнянням, Кікудзі якийсь час не міг одірвати очей од квітки.

Можливо, іпомея і динька куди краще гармонують між собою, ніж букет європейських садових квітів і глечик «сіно».

Кікудзі раптом стривожила думка: скільки ж годин проживе іпомея?

І він запитав служницю, що саме подавала йому сніданок:

— Я гадав, іпомея зів’яне на очах, аж ні — вона ще свіжа.

— Авжеж, свіжа.

Кікудзі пригадав, що хотів поставити півонію у глечик, який Фуміко подарувала йому на спомин про матір.

Коли він одержав цей подарунок, пора цвітіння півонії вже минула, та окремі квіти, може, десь ще збереглися.

— Я зовсім забув, що в нас була така динька. Мабуть, ти довго шукала?

Служниця кивнула.

— Ти що, бачила, як батько ставив іпомею у вазочку з диньки?

— Ні, не бачила. І іпомея, і динька — виткі рослини… От я й подумала…

— Що? Виткі рослини?..

Спантеличений Кікудзі розсміявся.

Читаючи газету, він відчув, що голова стала важкою, і приліг у їдальні.

— Я тут полежу, — сказав Кікудзі.

Служниця, витираючи мокрі від прання руки, сповістила:

— А я тим часом приберу вашу кімнату.

Коли Кікудзі повернувся у спальню, іпомеї в токонома вже не було.

Не було й вазочки з диньки.

— Он як… — здивувався Кікудзі.

Певно, служниця не хотіла, щоб він бачив, як в’янутиме квітка.

Кікудзі розсмішило, що для служниці іпомея і динька — лише виткі рослини. Та в її поведінці було щось від батькових звичок.

Посередині токонома стояв тільки глечик «сіно».

Фуміко була б прикро вражена, якби побачила, що він порожній.

Принісши глечик додому, Кікудзі того ж дня поставив у ньому білу троянду й блідо-рожеву гвоздику.

Такі ж самі квіти — їх прислав Кікудзі — стояли перед урною з останками пані Оота сьомого поминального дня після її смерті.

По дорозі додому Кікудзі тоді купив ті квіти в тій

1 ... 48 49 50 ... 59
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Країна снігу (збірка)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Країна снігу (збірка)"