Читати книгу - "Сповідь"

правильно, але він, безперечно, не зробив усього, що міг би, щоб повернути мене до себе, – чи то він вважав, що після зробленого мною кроку мені не слід змінювати свого рішення, чи то не знав, куди мене прилаштувати в моєму віці. Згодом мені стало відомо, що про мою супутницю він склав цілком несправедливу і дуже далеку від істини, але, по суті, цілком природну думку. Моя мачуха, жінка добродушна, трохи солодкувата, зробила вигляд, що хоче залишити мене вечеряти. Я відмовився, але пообіцяв погостювати довше, повертаючись назад, і залишив у них маленький згорток своїх речей, який прибув на човні і тепер заважав мені. На ранок я покинув Ніон, дуже задоволений тим, що виконав свій обов’язок і побачився з батьком.

Ми без пригод дісталися до Фрібура. Під кінець подорожі дбайливість, якою оточувала мене мадемуазель Мерсере, дещо згасла. Після прибуття вона почала виявляти мені холодність, та й батько її, що не потопав у розкошах, теж не дуже привітно прийняв мене. Довелося зупинитися у харчевні. Наступного дня я знову пішов до них; вони запросили мене пообідати, я не відмовився. Ми розлучилися без сліз. Увечері я повернувся у свою харчевню і другого дня пішов з Фрібура, не знаючи напевне, куди попрямувати.

Такий другий випадок у моєму житті, коли Провидіння ясно вказувало мені шлях до щасливого життя. Мерсере була дуже добра дівчина, не блискуча і не надто гарна, але й не потворна. Малорухлива, але дуже розсудлива, якщо не брати до уваги випадкових спалахів, що звичайно кінчалися сльозами і ніколи не переходили в бурю. Я їй дуже подобався, тож легко міг би з нею одружитися і продовжувати ремесло її батька. Моя любов до музики змусила б мене полюбити і це ремесло. Я залишився б жити у Фрібурі, непривабливому маленькому містечку, населеному, проте, добрими людьми. Зрозуміло, я позбувся б великих втіх, але прожив би спокійно до своєї останньої години, і я повинен знати краще за всіх, що мені не варто в цьому випадку вагатися.

Я повернувся – але не в Ніон, а в Лозанну. Мені хотілося помилуватися живописним озером, а звідти видно більшу його частину. У всьому іншому мої таємні спонукання були не набагато серйозніші. Мої дії рідко скеровувалися далекосяжними планами. Невпевненість у майбутньому завжди змушувала мене дивитися на довготривалі у здійсненні задуми як на фальшиву приманку. Як і кожен інший, я сподіваюся, поки це мені нічого не коштує, плекати надію, але якщо для цього потрібні довгі зусилля – це вже не для мене. Будь-яка найменша втіха, якщо вона сама дається мені в руки, спокушає мене більше, ніж усі радощі раю. Проте я виключаю звідси ті втіхи, які спричиняють за собою страждання. Такі радощі мене не приваблюють, бо я люблю лише чисту втіху, а вона такою не буває, якщо знаєш, що на тебе чекає каяття.

Мені необхідно було дістатися куди-небудь, і що швидше, то краще, оскільки, заблукавши в дорозі, я опинився ввечері в Мудоні, де витратив майже всі гроші, крім десяти крейцерів, та й ті витратив наступного дня на обід. Прийшовши увечері в маленьке село біля Лозанни, я зайшов до якогось трактиру, не маючи ні шеляга в кишені, щоб заплатити за нічліг, і не знаючи, що далі робити. Я був дуже голодний і, не втрачаючи витримки, велів подати собі вечерю, неначе міг щедро заплатити за неї. Потім пішов спати і заснув безтурботним сном. Поснідавши вранці і довідавшись від хазяїна, що я йому винен сім батців, запропонував йому замість розплати в заставу свою куртку. Цей добрий чоловік відмовився; сказавши, що нікого ще, слава Богу, не оббирав і не має наміру робити це через якісь сім батців. Він велів мені залишити собі свою куртку і розплатитися з ним потім, коли в мене будуть гроші. Я був зворушений його добротою, але менше, ніж можна було сподіватися, і менше, ніж тепер, коли згадую про це. Незабаром я передав йому гроші з надійною людиною. Навіть важливіші, але показні послуги не здаються мені такими гідними вдячності, як проста і скромна гуманність цієї чесної людини.

Підходячи до Лозанни, я роздумував про своє скрутне становище і про те, як виплутатися з нього, не показавши мачусі своєї бідності, і порівнював себе зі своїм другом Вентюром, коли той ішов у Ансі. Я так захопився цією думкою, що здумав розіграти із себе в Лозанні маленького Вентюра, геть забувши про те, що не маю ні його привабливості, ані його талантів. Я вирішив давати уроки музики, якої не знав, і сказати, що прибув з Парижа, де я ніколи не був. Беручись до здійснення свого чудового плану, я для початку розпитав про недорогий і пристойний готель, оскільки в Лозанні не було співочої школи, де я міг би посісти місце молодшого викладача, і до того ж я остерігався знайомитися з артистами. Мені порекомендували якогось Перроте, який брав постояльців на пансіон. Цей Перроте виявився чудовою людиною і прийняв мене дуже привітно. Я виклав йому свої заздалегідь вигадані байки. Перроте обіцяв замовити за мене слівце і підшукати мені учнів і додав, що зажадає з мене гроші лише після того, як я їх зароблю. Його пансіон коштував п’ять екю, що само по собі небагато, але було багато для мене. Він порадив мені обмежитися спочатку напівпансіоном, який складався лише з тарілки супу на обід, зате потім я міг їсти цілу вечерю. Я погодився. Бідолаха Перроте робив мені всі ці послуги від щирого серця й нічого не шкодував, щоб бути мені корисним.

Чому замолоду мені довелося зустріти так багато добрих людей, а в зрілі роки я зустрічав їх так мало? Невже їх порода вичерпалася? Ні, але тепер я змушений шукати їх не в тому середовищі, де знаходив тоді. У простого люду сильні пристрасті спалахують лише коли-не-коли, він чутливіший до природних почуттів. А у вищих колах такі почуття геть пригнічені, і під їх личиною приховуються розрахунок або марнославство.

З Лозанни я написав батькові. Він прислав мені мої речі і листа, сповненого чудових порад, якими я міг би скористатися й краще. Я вже згадував про хвилини нез’ясовного безумства, коли я бував сам на себе не схожий. Ось іще один приклад такого настрою, причому один з найяскравіших. Щоб зрозуміти, до якої міри у мене тоді голова пішла обертом, до якої міри я, так би мовити, овентюрився, треба лише подивитися, скільки дурниць примудрився я