Читати книгу - "Quo vadis"

– Якщо він чоловік богобоязливий і здатний пожертвувати собою заради братів, познайом мене з ним, – сказав Хілон.

– Він християнин, пане, – відповів Кварт, – бо у Демаса працюють здебільшого християни. Є там робітники нічні й денні, цей саме з нічних. Якби ми зараз пішли, застали б їх за вечерею й могли б із ним вільно поговорити. Демас мешкає біля Торгової пристані.

Хілон погодився залюбки. Торгова пристань розташована була біля підніжжя Авентинського пагорба, а значить, недалеко від Великого Цирку. Можна було не обходити пагорбів, податися вздовж ріки, через Еміліїв Портик, що значно скорочувало шлях.

– Старий я, – сказав Хілон, коли ввійшли під колонаду, – і часом у мене туманіє пам'ять. Так! Одначе ж наш Христос був зраджений одним із своїх учнів! Але імені зрадника не можу собі в цю хвилину пригадати…

– Юда, пане, що повісився, – відповів Кварт, дивуючись дещо в душі, як можна було того імені не пам'ятати.

– Саме так! Юда! Дякую тобі, – промовив Хілон.

І якийсь час ішли мовчки. Діставшись Торгової пристані, вже зачиненої, минули її та, обігнувши склади, в яких видавали народові хліб, повернули ліворуч, до будинків, які тяглися вздовж Остійського шляху, аж до пагорба Тестація та Хлібного Форуму. Там зупинилися перед дерев'яною будівлею, з якої долітав гуркіт жорен. Кварт увійшов усередину. Хілон же, що не любив показуватися великій кількості людей і побоювався, що якийсь злий фатум може зіштовхнути його з лікарем Главком, залишився надворі.

«Цікаво побачити того Геркулеса, що служить помічником мельника, – мовив подумки, поглядаючи на ясний місяць, – якщо це негідник і чоловік розумний, буде мені трохи коштувати, якщо доброчесний християнин і дурень, зробить задарма все, чого від нього вимагатиму».

Подальші роздуми перебило йому повернення Кварта, котрий вийшов із будівлі з чоловіком, одягненим лише в туніку, що називалась «екзоміс», скроєну в такий спосіб, що праве плече і права половина грудей залишались оголеними. Одяг такий, що не заважав свободі рухів, носили особливі робітники. Хілон, подивившись на прибульця, зітхнув із задоволенням: у житті ж бо не бачив досі таких рук і таких грудей.

– Оце і є, пане, – сказав Кварт, – брат, якого хотів ти бачити.

– Нехай буде з тобою мир Христа, – озвався Хілон, – ти ж, Кварте, скажи цьому братові, чи заслуговую я на віру і довіру, а потім іди собі додому в ім'я Боже, бо не треба, щоби сивий батько залишався в самотності.

– Це святий чоловік, – сказав Кварт, – який оддав усе своє багатство, щоби мене, не знайомого йому, викупити з неволі. Нехай Господь наш, Спаситель, віддячить йому за це небесною нагородою.

Робітник-велетень, почувши це, схилився й поцілував Хілону руку.

– Як твоє ім'я, брате? – спитав грек.

– При святому хрещенні, отче, мені дано ім'я Урбан.

– Урбане, брате мій, чи маєш час, аби поговорити зі мною не поспіхом.

– Робота наша починається опівночі, а поки що нам тільки готують вечерю.

– Отже, часу досить – ходімо до ріки, а там вислухаєш, що я тобі скажу.

Пішли й сіли на кам'яному парапеті в тиші, що переривалася тільки віддаленим гуркотом жорен і плюскотінням хвиль унизу. Там Хілон вдивлявся в обличчя робітника, яке всупереч дещо грізному та смутному виразу (такий мали зазвичай обличчя варварів, які жили в Римі) видалося йому добродушним і щирим.

«Саме так! – сказав подумки. – Це чоловік добрий і дурний, який заб'є Главка задарма».

Після чого запитав:

– Урбане, ти любиш Христа?

– Люблю всією душею, всім серцем, – відповів робітник.

– А братів своїх? А сестер, а тих, які навчилися правди й віри в Христа?

– Люблю їх також, отче.

– Тоді хай мир буде з тобою.

– І з тобою, отче.

Настала знову тиша – тільки віддалік гуркотіли жорна, а внизу дзюрчала вода.

Хілон, вдивляючись в ясне сяяння місяця, повільним, притишеним голосом почав говорити про смерть Христа. Говорив нібито не Урбану, а самому собі пригадував обставини цієї смерті чи її таємницю звіряв цьому сонному місту. Було в тому щось зворушливе й водночас урочисте. Робітник плакав, а коли Хілон почав стогнати й жалкувати з того приводу, що у хвилину смерті Спасителя не було нікого, хто б його захистив якщо не від розп'яття, то принаймні від знущань солдатів та юдеїв, величезні кулаки варвара почали стискатися з жалю і стримуваної люті. Смерть його тільки зворушувала, але від думки про чернь, яка насміхалася з прицвяхованого до хреста агнця, проста душа Урбана обурювалася і його охоплювала дика хіть помсти.

Хілон спитав несподівано:

– Урбане, чи знаєш, хто був Юда?

– Знаю, знаю! Але він повісився! – вигукнув робітник.

І в голосі його був нібито жаль, що зрадник сам уже відміряв собі покарання і не може потрапити в його руки.

А Хілон мовив далі:

– А якби він не повісився і якби хтось із християн зустрів його на суші або на морі, чи не повинен би помститися за муки, кров і смерть Спасителя?

– Та хто ж би не помстився, отче!

– Мир тобі, вірний слуго агнця. Так! Вільно свої кривди прощати, а хто ж, одначе, має право прощати кривди Бога? Але як змія плодить змію, як злоба злобу і як зрада зраду, так із отрути Юдиної народився інший зрадник, і як той видав юдеям і солдатам римським Спасителя, так цей, що живе серед нас, хоче видати вовкам овечок його, і якщо ніхто не відверне зради, якщо ніхто не розчавить завчасно голови змії, всіх нас чекає згуба, а разом з нами згине й честь агнця.

Робітник дивився на нього з величезним хвилюванням, ніби зовсім не здаючи собі справи про те, що він чув, грек же, накривши голову полою плаща, почав повторювати голосом, який ніби з-під землі виходив:

– Горе вам, слуги істинного Бога, горе вам, християни та християнки!

І знову запанувало мовчання, знову було чути лише гуркіт жорен, глухий спів робітників і гомін ріки.

– Отче, – запитав урешті робітник, – а хто цей зрадник?

Хілон опустив голову. Хто зрадник? Син Юди, виплід його отрути, що удає християнина й ходить до молитовних домів для того тільки, щоб звинуватити братів перед імператором, – мовляв, імператора не хочуть визнавати за бога, отруюють фонтани, вбивають дітей і хочуть знищити це місто так, аби каменя на камені не лишилося. Тож за кілька днів буде видано наказ преторіанцям схопити старих, жінок і дітей і стратити їх, як послано на страту рабів Педанія Секунда. Й усе те