Читати книгу - "Quo vadis"

Тут Урбан, який сидів досі на кам'яному парапеті, підхопився раптом і сказав:

– Я зроблю це, отче.

Хілон теж підвівся, хвилину дивився на обличчя робітника, освітлене місячним сяйвом, потім, простягнувши руку, поклав повільно долоню на його голову.

– Іди між християн, – сказав урочисто, – йди до молитовного дому й питай братів про лікаря Главка, а коли тобі його вкажуть, тоді, в ім'я Христове, вбий…

– Про Главка?.. – повторив робітник, наче бажаючи закріпити в пам'яті це ім'я.

– Чи знаєш його?

– Ні, не знаю. Християн тисячі в усьому Римі, й не всі одне одного знають. Але завтра в Остріані зберуться вночі брати і сестри, всі до одного, бо прибув великий апостол Христовий, який там буде повчати, – там брати вкажуть мені Главка.

– В Остріані? – спитав Хілон. – Але ж це за брамами міста. Брати і всі сестри? Вночі? За брамами в Остріані?

– Так, отче. Там наш цвинтар, між Соляною дорогою та Номентанською[201]. Хіба тобі невідомо, що там повчатиме великий апостол?

– Не був я два дні вдома, тому й не отримав його листа, а не знаю, де Остріан, бо нещодавно прибув сюди з Коринфа, де очолюю християнську общину… Але все вірно! І якщо Христос так тебе надихнув, підеш уночі, мій сину, в Остріан, там знайдеш серед братів Главка і вб'єш його на зворотному шляху до міста, за що буде тобі відпущено всі гріхи. А тепер нехай буде з тобою мир.

– Отче…

– Слухаю тебе, слуго агнця.

На обличчі робітника відбилася велика стурбованість. Ось недавно вбив людину, а може, й двох, а вчення Христове забороняє вбивати. Щоправда, вбив їх, не себе захищаючи, але й це не дозволено! Вбив їх не для зиску, Боже борони… Єпископ сам йому дав братів на поміч, але вбивати не дозволяв, він же мимохіть убив, бо Господь покарав його силою занадто великою… І тепер тяжко розкаюється… Інші співають при жорнах, а він, нещасний, усе думає про свій гріх, про образу агнця… Скільки вже намолив, скільки наплакав! Скільки разів прохав у агнця прощення! І відчуває й досі, що не спокутував іще… А тепер знову пообіцяв убити зрадника… І добре! Власні тільки образи вибачати можна, отже, вб'є його хоч би й на очах усіх братів і сестер, які завтра будуть ув Остріані. Але нехай Главка буде спершу засуджено старійшинами общини, єпископом або апостолом. Убити – справа нехитра, а вбити зрадника – то навіть приємно, як убити вовка чи ведмедя, але що як загине Главк безвинним? Як же брати на совість нове вбивство, новий гріх і нову образу агнця?

– На суд нема часу, мій сину, – заперечив Хілон, – бо зрадник просто з Остріану поспішить до імператора в Анцій або сховається в домі одного патриція, котрому він надає послуги, але дам тобі знак, – коли його покажеш після вбивства Главка, і єпископ, і великий апостол благословлять твій вчинок.

Кажучи це, видобув монету, потім почав шукати за поясом ножа, а знайшовши, надряпав на сестерції гостряком знак хреста і подав його робітникові.

– Ось вирок Главкові та знак для тебе. Коли порішиш Главка, покажеш єпископові, відпустить тобі й те вбивство, що його вчинив мимохіть.

Робітник простягнув мимоволі руку за монетою, та маючи, власне, занадто свіже в пам'яті перше вбивство, відчув ніби переляк.

– Отче, – сказав майже благальним голосом, – невже береш на совість цей вчинок і невже сам чув, як Главк зраджував братів?

Хілон зрозумів, що треба дати якісь докази, назвати якісь імена, бо інакше в серце велетня може закрастися сумнів. І раптом у нього сяйнула щаслива думка.

– Слухай, Урбане, – сказав, – я живу в Коринфі, але родом із Коса і тут, у Римі, навчаю віри Христової одну рабиню з мого краю, звати її Евніка. Вона служить вестиплікою в домі наближеного імператора, такого собі Петронія. Так ось у тому домі я й чув, як Главк брався видати всіх християн, а крім того, обіцяв іншому улюбленцю імператора, Вініцію, що відшукає йому серед християн дівчину…

Тут він зупинився й поглянув із здивуванням на робітника, в якого очі спалахнули раптом, як очі звіра, а обличчя набрало виразу дикого гніву і погрози.

– Що з тобою? – запитав грек майже злякано.

– Нічого, отче. Завтра вб'ю Главка!..

Але грек замовк; через хвилину, взявши за плечі робітника, повернув його так, аби світло місяця падало просто на його обличчя, і втупив у нього уважний погляд. Видно було, що в душі Хілон вагався, чи запитувати далі й видобути все повністю, чи теж наразі зупинитися на тім, про що він довідався і про що здогадався.

Врешті-решт, притаманна йому обережність перемогла.

Грек зітхнув глибоко раз і вдруге, потім, поклавши знову долоню на голову робітника, спитав урочисто й виразно:

– Так ти говориш, при святому хрещенні назвали тебе Урбаном?

– Саме так, отче.

– Тоді нехай мир буде з тобою, Урбане.

Розділ XVIII

Петроній – Вініцію:

«Кепські твої справи, carissime! Венера, мабуть, сплутала твої думки, відняла розум, пам'ять і дар мислення про щось інше, окрім любові. Прочитай колись те, що мені на мій лист відповідав, і зрозумієш, як твій розум зробився байдужим до всього, що не є Лігія, як нею тільки зайнятий, до неї безперервно повертається та кружляє над нею, мов яструб над наміченою жертвою. Присягаюся Поллуксом! Знайди її швидше; інакше, якщо тебе любовний жар не спопелить, перетворишся на єгипетського Сфінкса, що, закохавшись, як кажуть, у бліду Ісіду, став до всього глухий, байдужий і чекає тільки ночі, щоб дивитися на милу кам'яними очима.

Пробігай собі вечорами місто переодягненим, одвідуй навіть разом із твоїм філософом християнські молитовні доми. Все, що пробуджує надію та вбиває час, є гідним похвали. Але заради дружби зроби одне: отой Урс, раб Лігії, є начебто чоловік сили незвичайної, тож найми собі Кротона, і здійснюйте утрьох походи. Так буде безпечніше й розумніше. Християни, позаяк до них належать Помпонія Грецина та Лігія, не є такими розбійниками, за яких мають їх повсюди, одначе при викраданні Лігії довели, що, коли йдеться про якусь овечку з їхнього стада, жартувати не люблять. Коли побачиш Лігію, знаю, що не зможеш утриматись і захочеш її