Читати книгу - "Українець і Москвин: дві протилежності"

концентраки і полонених німців, але не знущалися з них і не виробляли гаманців зі шкіри в’язнів, як це робили німці. Абсолютно неможливо уявити собі нашого (українського) селянина в ролі ката дітей чи жінок. І не лише селянина, а навіть і зіпсутого, змосковщеного міщанина чи інтелігента. Серед НКВДистів є дуже мало українців — не тому, що москвини взагалі не довіряють українцям, але тому, що москвини на досвіді переконалися, що українця годі вишколити на безсердечного ката. (Образ українця–ката намалював М. Хвильовий у своїй новелі «Я»).

Вибух у німців безоглядної жорстокости за часів останньої війни доказує більш ніж переконливо, що цивілізація, с. т. освіта виховання, зміна зовнішніх умов життя, навіть християнська релігія не може не те що знищити, а навіть змінити вроджені духові властивості, що їх заховав Творець глибоко в генах крови, щоб людина не бавилася з ними, як тепер з атомом. Надзвичайну стійкість до вроджених властивостей і, навпаки, надзвичайну нестійкість набутих підтверджують всі досліди генетиків з рослинами і тваринами. Для дослідів спадковости набутих властивостей у людині особливо цінним матеріялом є саме німецькі звірства за часів останньої війни. Очевидячки, тих дослідів не будуть робити німці, навіть англійці чи американці, з політичних причин. Цей обов’язок лежить на наших науковцях; обов’язок сплатити хоч частково наш борг тисяч соткам тисяч українських мучеників — жертв «культурного» німецького народу. Наукова аналіза ПРИЧИН німецької, московської чи жидівської жорстокости особливо потрібна нам, українцям, бо ми надто легко віримо чужим «науковим» теоріям. Потрібна така праця дуже, щоб охоронити наші наступні покоління від фатальних ілюзій, подібних до ілюзій 1917 року.

Та людина все ж має розум, хоч і не всесильний, як думають матеріялісти, проте дуже великий. І людський розум — цілком слушно — не хоче визнати своє безсилля у спробах ушляхетнити людину. Чей же людина створена за образом і подобизною Божою; чей же є мільйони людей добрих, шляхетних, милосердних. Англійці не мордували своїх полонених; українець не здатний бути катом. А українці чи англійці чей же не є більш цивілізованими за німців. Адже ж усі ми походимо від Адама. Як же повстала така величезна, така основна різниця між Адамовими дітьми?

У зв’язку з застрашаючим поширенням психічних хвороб у XX ст. сучасні психологи значно поширили і поглибили студії людського духу і розуму. Багато виникло цікавих теорій, і зроблено чимало дослідів, багато з них шукають причин у царині фізіології, отже матеріяльній. Але вже є — хоч і не багато — поважні досліди в царині духовій. Останні кажуть, що засоби матеріяльної натури не поможуть, бо ж маємо до діла з чинниками з царини духової, а не матеріяльної, яка є лише вислідом духової. Проф. Й. Фішер пише: «Якщо ви підсумуєте всі авторитетні писання, будь–коли написані найвизначнішими психологами та психіятрами на тему душевної гігієни, і якщо ви зведете то все докупи, викинете надмір слів, і якщо вибирете найістотніше та визбираєте всі незфальшовані частинки чистої науки, стисло висловлені, і якщо це зробить найбільший поет, то матимете незграбний і неповний підсумок Нагірної проповіді Христа, в порівнянні з якою ваша компіляція буде жалюгідною мізерією і вбогістю» (J. Fisher. «A Few Bottons Missing»). Ще ясніше каже світової слави психіятр проф. Ч. Йонг: «Протягом останніх тридцяти років люди з усіх країв світу радилися у мене. Я лікував багато соток пацієнтів. З усіх моїх пацієнтів, старших понад 35 років, я не знайшов ані одного, який мав би причиною своєї хвороби щось інше, ніж брак релігійного світогляду. Абсолютно всі до одного з тих пацієнтів захворіли тому, що загубили те, що давала своїм вірним кожна релігія протягом віків. З тих моїх пацієнтів, які не навернулися до релігійного світогляду, ані один не вилікувався і навпаки — ті, що навернулися, — всі вилікувалися» (С. Young. «Modem Man in Search a Soul»).

Відомий американський письменник, книжки якого розходяться в мільйонах примірників, пише: «Колись говорилося про конфлікт між наукою і релігією. Тепер тої дитячої балаканини вже майже нема, хіба серед неуків. Найновіша з усіх наук — психіятрія показалася нічим іншим, як те, що вчив Христос. Вчені психіятри переконалися на щоденнім досвіді зі своїми пацієнтами, що молитва і сильна релігійна віра проганяє журбу, тривогу, напруження нервів, страх, с. т. все те, що спричинює майже половину наших хворіб тіла, розуму і душі. Для сучасних науковців–психіятрів є тепер аксіомою, що глибоко і щиро віруюча людина ніколи не буде мати психічних хворіб» (D. Carnegie. «How to Stop Warring and Start Living»).

Цивілізація лежить у царині матеріяльного життя людини, і вона показалася безсильною ушляхетнити людину. Радше навпаки — сприяла здичавінню людини. Культура і релігія лежать у царині духового життя людини і, як бачимо з наведених свідчень лікарів–науковців (не теологів), наука вже намацує правдивий шлях до ушляхетнення людини. Модерна наука XX ст. відкриває наново СТАРИЙ шлях, відомий людству вже яких 2000 (властиво, далеко більше). Тут приходимо до найцікавішого і найголовнішого питання: ЩО, ЯК, КОЛИ зароджувало, формувало і скріплювало релігію, культуру, духове життя людини і нації? На жаль, брак місця тут не дозволяє нам розглянути глибше і ширше це найголовніше для всіх нас питання. Найголовніше тому, що воно відкриває очі на ті глибокі причини, на ті внутрішні і рішаючі долю нації чинники. А знання їх не лише скріплює нашу віру у велике майбутнє України, але й дає тверді наукові підстави для непохитної в тому певности.

У попередніх розділах ми побіжно розглянули, як формувалася вдача людини номадського і рільничого культурних кіл. У протилежних географічно–економічних умовах створилися і протилежні культури, протилежна духовість. Тут розглянемо другий дуже великий чинник — ЧАС. Для простоти викладу візьмімо простий приклад.

Нинішній культурний пес походить із того самого роду, що і нинішній вовк. Десятитисячне покоління правовка переродилося на мирного пса, якого діти можуть безмилосердно тягати за хвіст, без ризику, що він їх покусає. Натомість десяте (а може, і соте) покоління теперішнього вовка, хоч би й виховувалося серед людей протягом десяти поколінь — покусає дітей, якби вони пробували тягнути його за хвіст. Обидва походять з того самого правовка. Виглядає ніби набуті вихованням властивості передаються спадково нащадкам. Але це лише виглядає так, а в дійсности пес може здичавіти вже в другому поколінні, як ми вже про це згадували. Різниці між 10000 поколінь і 10 поколінь пояснює проблему спадковости набутих властивостей. Виглядає, що час (дуже довгий) устабілізовує набуті властивості. Ось тут лежить надія людства на