Читати книгу - "Поезії, що не ввійшли до збірок (1875-1898), Франко І. Я."

Галичино, думай о собі сама! Вперше надруковано в журн. «Нове зеркало», 1884, № 13, с. 1, під псевдонімом Живий.

Подається за першодруком.

Галичино, думай о собі сама.- У 1884 р. велика повінь зруйнувала 44 повіти Галичини, близько півтора мільйона населення лишилося без житла. Австрійський уряд не надав будь-якої допомоги потерпілим, а навпаки цинічно проголосив: «Допомагайте собі самі!»

Шегедин (Сегед) - місто в Угорщині, що потерпіло від катастрофічної повені.

Мурчія - місто в Іспанії, яке в 1879 р. потерпіло від повені.

Загреб - столиця Хорватії (Югославія), що у 1871 р. потерпіло від великого землетрусу.

Іскія - острів поблизу Неаполя, який у 1883 р. потерпів віл землетрусу.

Пісня руського бурсака. Вперше надруковано в журн. «Нове зеркало», 1884, № 19, с. 3, під псевдонімом Мирон***.

Подається за першодруком.

о. Костецький - львівський реакційний церковний діяч.

Шумка о. Павликова. Вперше надруковано в журн. «Нове зеркало», 1884, № 19, с. 3, під псевдонімом Живий.

Подається за першодруком

Павликів Теофіл, Халява (Михайло Малиновський) - галицькі церковні діячі.

Вівця й Цап. (Байка). Вперше надруковано у кн.: Твори, т. 13, с. 170-171. Збереглися два автографи - ранній, 1884 р. (ф. 3, № 194, с. 9-10), та останніх років життя поета (ф. 3, № 232, с. 135). Ранній автограф не має заголовка, істотно відрізняється від останньої редакції. Франко змінив розмір окремих рядків і вніс значні стилістичні правки. Наводимо повністю текст першої редакції байки:

В гарячий день літній у полонині

Рядами овечки лежали,

В глибоких думах жвачку жвали.

Пастух дрімав у холодку в ялині.

- Мій боже,- в небо взнісши взір,

Розпочала овеча мати,-

Як ми помрем - отсе я рада б знати -

Що буде з тих нещасних наших шкір?

- А що ж би,- цап старий відрік,-

Наквасить на кожух,

На кучму та на смух,

А то й на рукавиці чоловік.

- Ні, мов що хоч,- вівця рекла,-

А се не чесне діло -

По смерті так знущати грішне тіло,

В котрім також жива душа була!

- І що вни думають собі: вівця,

То вже лиш пашу й жвачку знає,

А ідеальних поривів не має,

Гадками не летить повиш даху хлівця?

Дурний! Чи ж не зробив їх наш примір

Отим, чим так чваняться нині,

Що слухать вівчарів і псів повинні.

Подається за автографом (ф. 3, № 232).

1885

Я снив. Вперше надруковано М. Возняком у кн.: «Іван Франко», 1926, с. 237-238. Збереглися два автографи - ранній (ф. 3, № 194, с. 76), без заголовка, та останніх років життя поета (ф. 3, № 232, с. 143). Ранній варіант вірша вперше надрукований у кн.: Твори, т. 13, с. 172.

Автографи мають розходження в тексті.

Наводимо першу строфу автографа № 194:

Мні снилось: на далекій Україні

Ясніла зірка тиха з-поміж хмар.

Мні снилось: ласкавим привітом к мині

Її проміння лився любий чар.

Подається за автографом (ф. 3, № 232).

Підгір’я взимі. Вперше надруковано у кн.: Твори, т. 13, с. 173-174. Зберігся автограф (ф. 3, № 290, с. 1). В останні роки життя поет зробив незначні виправлення, здебільшого це стосувалося написання окремих слів.

Так, у шостій строфі у першому рядку уточнено написання слова їдучи, у дев’ятій строфі третього рядка слово ту виправлено на тут; у десятій строфі четвертого рядка замість єго написано нього; в одинадцятій строфі першого рядка також уточнено слово тут; в передостанньому рядку вірша йіх виправлено на їх. Крім того, поет додав заголовок: «Підгір’я взимі».

Подається за автографом.

«Зближався день і сон прогнав (невинний)…». Вперше надруковано у кн.: Твори, т. 13, с. 175-176. Умовно датується 1885 р.

Подається за автографом (ф. 3, № 206, с. 1-3, з кінця зошита).

Ранок на пастівнику. (Із галицьких образків). Вперше надруковано М. Возняком у журн. «Культура», 1926, № 4, с. 29-33.

Подається за автографом (ф. 3, № 297, с. 28-31), підписаним псевдонімом Мирон***. Інший автограф неповний (ф. 3, № 194, с. 25-28, 32), має незначні розходження в тексті.

Славословіє храброму рицарю Юліанові Черкавському… Вперше надруковано в журн. «Нове зеркало», 1885, № 6, с. 3.

Франко висміює Юліана Черкавського - польського депутата австрійського парламенту, який 18 березня 1885 р. виступив з псевдопатріотичною промовою.

Подається за першодруком.

«Гей, «пани» й «господинове»…». Вперше надруковано в журн. «Нове зеркало», 1885, № 2, с. 2, під заголовком «Микити Хруня колибельна пісня руському комітетові виборчому», без підпису. Умовно датується 1885 р.

Подається за автографом (ф. 3, № 194, с. 9).

Її сміх. Вперше надруковано у кн.: «Літературна спадщина. Т. І. Іван Франко», с. 29.

Подається за автографом (ф. 3, № 232, с. 141).

1886

«У темну ніч я містом тихо брив…». Вперше надруковано у кн.: Твори, т. 13, с. 234. Умовно датується 1886 р.

Подається за автографом (ф. 3, № 195, с. 97). На цю тему поет написав вірш польською мовою «W noc ciemna zcicha».

Нижче друкуємо цей вірш за автографом (ф.