Читати книгу - "Повернути себе. Том 3, Олександр Шаравар"

         Представники аукціону одразу відправили його на перевірку в медичну капсулу, а через десять хвилин підтвердили, що він не тільки повернув собі молодість, а й відновив регенераційний потенціал клітин організму.

           Третьою клієнткою була жінка триста сорок років зроду. Вона була єдиним із наших клієнтів, кого впізнав Марслен. Ця мила бабуся, виявляється, була головою секти, яка мала чотири планети в підпорядкуванні.

           Останнім клієнтом виявився синьошкірий велетень. Це була людина, але вона походила з планети, яку колонізували в давнину, тоді ще генетично підлаштовували колоністів для життя на новій планеті, це зараз роблять навпаки й адаптують планету для життя людей.

         Гігант мав іншу проблему: через генетичні мутації термін його життя був лише близько ста десяти років спочатку. Він уже пройшов два омолодження, а наступне дасть йому не більше десяти років.

         Отже, перезапуск регенеративного потенціалу клітин для нього був подарунком. Нарешті закінчивши з клієнтами, нам перевели на спеціальний рахунок наші гроші за вирахуванням комісії.

           Рахунок був у банку Центральних світів і таким чином обдурити клієнтів було неможливо. Завдяки цьому нас і не намагалися обдурити. Хоча, судячи з емоцій, багато хто хотів це зробити.

            Більше нам робити на станції не було чого. Гроші все одно були нам зараз недоступні, це було спеціально зроблено, що нас не змусив хтось їх віддати. Лише з цивілізованого космосу за тиждень можна буде отримати доступ до грошей за допомогою спеціального пароля та складної системи підтвердження володіння рахунком.

             Ось тільки варто було нам піднятися на борт корабля, як відчув одразу два десятки розумів на борту яхти. Я спробував попередити Марслена, але той просто впав, як підкошений, поряд зі мною.

             Невідомі, побачивши, що на мене не подіяло щось за допомогою чого аграфа вивели з ладу, почали діяти. Сильний ментальний удар змусив мене на мить відірватися для посилення щитів, і в цей момент переді мною спалахнув індивідуальний щит, витримавши постріл з невідомого чого, але зникнувши після цього.

           Піднятий телекінетичний бар'єр утримав незрозумілі постріли наступної миті. Паралельно на мене посипалися десятки ментальних ударів, але їм було дуже далеко не те що до королеви архів, а навіть до Декса.

          Я навіть не відривався на них особливо, натомість я сконцентрувався на супротивниках і в одну мить випарував їм внутрішні органи. Щити на скафандрах були марними проти моєї здатності.

          Через мить більшість супротивників перетворилася на трупи, які почали вибухати. Підхопивши Марслена, я з усіх боків закрився телекінетичним бар'єром і приклав до руки раксаніт.

           Це було вчасно, вибухи були досить потужними і нас викинуло назовні з яхти через пробоїну. Але на цьому нічого не закінчилося, вибухи спровокували руйнацію яхти. Штуін  яхти майже відразу визначив, що почалася дестабілізація реакції у термоядерному реакторі, і незабаром магнітне поле, що утримує плазму, зникне.

          А тому я одразу схопився на ноги та, утримуючи Марслена телекінезом, кинувся якнайшвидше якомога далі від яхти. Броньовані ворота ангара почали опускатися, але мені вдалося закинути себе та аграфа телекінезом у коридор.

          Щойно стулки закрилися, як зв'язок з яхтою зник, а підлога під нами злегка затремтіла. Піднявшись на ноги, я побачив десяток дроїдів, що наставили на нас зброю. Не знаю, може, вони й не збиралися стріляти, але в мене здали нерви, і наступної миті частини дроїдів почали перетворюватися на газоподібний стан. Практично одразу на станції піднявся сигнал тривоги.

           Підхопивши аграфа, я кинувся бігти, зараз єдине безпечне місце було поруч із розпорядником аукціону, а отже, треба було назад бігти до зали аукціону, він все ще продовжувався.

          Я одразу зрозумів, що вибратися звідси ми тепер зможемо лише якщо захопимо заручників. І розпорядник був однією з найкращих цілей, він був найголовнішою людиною на станції, але, крім нього, там також були досить впливові люди. Головне - встигнути і не потрапити на шляху охорони.

          Через десять хвилин я зрозумів, що до зали не зможу прорватися. На нас кинули, мабуть, усю охорону з усієї станції. А тому я зробив у нас під ногами прохід на технічний рівень.

          Тут не було охоронних систем, а тому й оборонятися було набагато простіше, ніж на відкритому просторі. Забравшись якомога далі від зробленого проходу, я активував на нас техніку відводу очей. Вона повинна теоретично діяти і на штуін, але в цьому я був сильно не впевнений. Наступні п'ять хвилин нас так ніхто і не атакував, а тому в мене з'явився час обдумати ситуацію, треба було дістатися такого місця, щоб я міг почати загрожувати існуванню самої станції. І, крім реакторного відсіку, мені на думку нічого не спадає, але щось мені дуже не хочеться туди йти, надто це нагадує кінець мого минулого життя.

        —  Шрайк, що сталося? - запитав Марслен, прокинувшись.

        —  Дивися записи зі свого скафандра, - тільки й відповів я, думаючи, як нам викрутитись із ситуації.

        — От гній тралексу, — лаявся аграф. - Я спробую зв'язатися із розпорядником, він може бути не в курсі.

            — Ти віриш у це? — спитав я в нього.

            —  Не дуже, - відповів він, - Без нього в яхту ніхто б не проник.

             — Саме так, пропоную натомість зв'язатися з нашою клієнткою. Як там її, Локсано Світлоносна? Думаю, вона погодиться виступити посередником. Ми мовчимо про спробу нашого знищення, отримуємо компенсацію та відлітаємо. Вона також отримує бонус. Адже напад розпорядника на нас – це, скажімо так, втрата репутації.

              —  Хоч він і скаже, що нічого не знає про це, але йому ніхто не повірить, - усміхнувся Марслен.