Читати книгу - "Дві сторони, Єва Басіста"

Лариса Петрівна не хотіла сьогодні займатися справами. Минула ніч без сну виснажила її, проте жінка розуміла, що працювати треба. Вона знала, що без контролю її магазини з дисками та різним іншим дрібним начинням для комп'ютерів розсипляться.

Хоча білявка здогадувался, що рано чи пізно бізнес почне приносити менше коштів, а причина тому прогрес. Мати Романа розуміла, що через років п'ять нікому не будуть потрібні диски, які дають зараз найбільше прибутку, розвиток світу зітре їх та змусить жінку переходити на інший товар, а може навіть послуги.

Річ у тому, що декілька днів тому жінка сиділа у салоні краси, де їй майстриня робила манікюр для весілля, та зрозуміла, що через декілька років це стане дуже вигідною справою. Лариса Петрівна прямо загорілася цією думкою - навіть почала думати, який саме кіоск принести у жертву та організувати там кабінет мрії кожної жінки.

Звісно білявка розуміла, що перший рік із нього не буде багато грошей, але все згодом може змінитися. Рівень життя росте, а жінки хочуть виглядати гарно та мати охайну зачіску, розкішний манікюр, витончені брови, аби милуватися на себе у дзеркалі та відчувати себе королевами.

Лариса Трубан навіть подумки стала рахувати скільки коштів згодом подарує така ідея, але їй різко зіпсувала настрій одна думка - а навіщо їй стільки грошей? Для сина? Але він її знати не хоче...

Це дуже засмутило білявку, яка і без того мала пригнічений настрій. Однак вона розуміла, що стільки коштів їй не потрібно, але знову давати Роману їх для бажань Лілії не хотіла. Лишався тільки один варіант - все буде для онуки чи онука, які скоро народяться. Хоч Ларисі Петрівні було противно думати, що їм дасть життя руда, але у тому маленькому створінні буде частинка її сина. Тому варто було змиритися з цим фактом.

Тролейбус, де їхала жінка, зупинився. Двері цього громадського транспорту відчинилися зі скрипом, а після цього до нього почали забігати люди, де серед них був її син.

Роман Кученюк не помітив своєї матері. Він швидко заплатив за проїзд та пройшов вперед по салону, де знаходилося менше людей. Він стояв боком та дивився у вікно. Хлопець мав дуже змучений вигляд. Від цього у жінки стиснулося серце. Їй хотілося обійняти сина, але знала, що це дурна ідея. Такі емоції викликали у білявки, що сиділа вся у чорному, сльози. Вони стали повільно котитися по щоках. Нема нічого страшного за душевний біль, який дуже важко вгамувати. Не існує жодної таблетки на світі, яка б могла зменшити його, адже саме він найнебезпечніший, бо руйнує все зі середини та не дає можливості відновитися.

Тільки на виході з тролейбуса Роман помітив свою матір, яка сиділа та плакала. Хлопець звісно до цього відчував, що вона поряд, але відкидав це. Однак він її побачив. У нього заявилося бажання підійти до неї, але, на жаль, не зробив цього. Він дуже сильно поспішав, проте розумів, що рано чи пізно має відбутися між ними діалог, бо так вічно не може тривати. Хлопець відчував, що все змінилося.

Лариса Петрівна, яка помітила погляд свого сина, ще більше заплакала. Її дуже хотілося з ним перекинутися декількома словами, але не доля. Русява голова сина зникла у натовпі.

Коли настала черга виходити білявці, то вона підійшла до тих самих дверей та взялася за той поручень, де була рука її сина. Звісно там вже не відчувалося його тепло, але думка, що тут була його плоть, гріла жінку. Вона підносила її до небес, але змусила назад гепнутися на землю, коли довелося виходити. Білявка відпустила поручень та повільно йшла до свого кіоску.

Анна сумлінно сиділа за прилавком та читала книгу, котру загорнула в газету. Дівчина, які було двадцять два роки, не хотіла, щоб хтось дізнався, що вона читає любовні романи, а тим паче еротику. Вона приховувала свої бажання, бо боялася лихих поглядів у свою сторону, адже всі її знали, як виховану дівчину, а не якусь розпусну дівку.

Коли брюнетка помітила власницю магазину, то різко заховала книгу та стала удавати, що витирає сухою ганчіркою прилавок, який без того був чистим. Однак коли Лариса наблизилася, то дівчина перестала робити ту безглузду дію. Її відвернули від справи сльози жінки.

- З вами щось сталося? - запитала вона.

- Ні, - ледве вичавила зі себе усмішку жінка. - Все добре.

Анна не повірила, але це її не стосувалося. Проблеми керівництва не обходило дівчину, якщо це звісно не впливало на заробітну плату. Тому чорнявка усміхнулася та протягнула конверт, який чекав Ларису Петрівну зі самого ранку.

- Це вам принесли, - сказала працівниця магазину.

- Мені? Хто? Коли?

Ці три слова жінка промовила доволі насторожено, а на думку спало одне - знову погрози.

- Не знаю. Якась дівчина.

- Яка?

- Поняття не маю.

- А як вона виглядала? Вона щось казала, коли давала це?

- Точно не пам'ятаю. Наче волосся було світлим. Вона сказала тільки одне - передай Ларисі Петрівні.

У жінки пересохло в горлі, що змусило її декілька раз кашлянути. Щось білявці це дуже сильно не подобалося. Вона почала вигадувати собі страшні думки, але розуміла, що дарма. Треба спочатку подивитись, що там всередині, а потім панікувати.

Лариса Петрівна взяла конверт та подалася до комори, де сіла за стіл. Вона довго тримала в руках конверт. Тільки через п'ять хвилин її тремтячі руки витягнули з нього листок у клітинку, де було написано: