Читати книгу - "Маленька, Драч Марія"

- Хоч б струсу не було.

- Нормально все, - спльовую кров на землю. – Там у машині ключі, відженеш на місце?

- Добре, а тобі було б краще, - Павло скрюченим пальцем показує на перенісся, - підлікуватися.

- Та знаю, - торкаюся носа, наче б то переламу немає, а крові вже багацько накапало. – Дякую тобі.

- Нема за що.

Хитаючись, я ввійшов до під’їзду. Консьєрж несхвально дивиться на мене. Це зовсім не хвилює. Йду до ліфту. Жах… Таким вбитим і розірваним в мотлох, маленька мене ще не бачила. Але я, як останній ідіот, надав їй таку можливість. Не здивуюся, якщо після цього, вона піде від мене. Сам від себе пішов би.