Читати книгу - "Маленька, Драч Марія"

Коли я відчинила двері, то не одразу зрозуміла, що відбувається. Габріель буквально ввалився у квартиру та ледве не впав, спіткнувшись об поріг. Обличчя залите кров’ю, пальто нарозхрист, сорочка розстібнута до середини.

- Що с тобою трапилося? – в жаху запитала я, намагаючись підтримати Габі, щоб він не впав.

- Нічого, все добре, - він посміхається, а через секунду вже кривиться через біль.

- Ти побився? – я насилу зняла з нього пальто й черевики.

- Ні, просто трішки перебрав, - на вустах знову помітна сп’яніла посмішка.

- Це я й сама бачу, а з обличчям що?

- Врізався у стовп. Дрібниці. Пити хочеться, а ще спати, - Габріель позіхнув.

- Йдемо, спочатку потрібно щось зробити з твоїм обличчям.

Я взяла чоловіка за руку, він зашипів, відсмикуючи від мене свою долоню. Таке враження, ніби його обпекли.

- В мене теж тут невеличка проблемка, - показує свій кулак, вимазаний у крові.

- Де тебе чорти носили? – злюсь через те, що Габі повів себе як підліток, а тепер ще прийшов весь побитий.

- Ну не сердься, - пхикає та тягнеться до мене за поцілунком. Різкий запах алкоголю та цигарок дратує. Зараз Габріель був схожий на мого батька. Не найкраща асоціація.

- Важко на тебе не сердитися, - спритно ухиляюся від його поцілунку. – Йдемо, - наполегливо тягну Габріеля у ванну кімнату.

Посадивши його на закритий туалет, я дістала з шафки аптечку та змочивши рушник водою, повернулася до свого горе-мандрівника. Зняла з нього сорочку та кинула її в корзину брудної білизни.

- Мені ж холодно, - скаржиться як мала дитина. – Дай сорочку, - пхикає.

- Вона брудна. Поки не зроблю з тебе знов людину, будеш сидіти й мерзнути, - невдоволено кажу, обережно витираючи рідне обличчя вологим рушником.

Габріель на деякий час замовк і почав уважно слідкувати за кожним моїм рухом. Я зосередилася на тому, щоб обробити його розбите перенісся антисептиком. Ранка виявилася невеликою, а крові було стільки, ніби слона підстрелили.

- Ти в мене така красива, - Габі провів здоровою рукою по моїй щоці. – Найкрасивіша. Я дуже боюся втратити тебе.

- Саме тому ти поїхав незрозуміло куди, щоб напитися, - бубоню й обережно витягую пінцетом маленькі уламки, що застрягли в шкірі на руці Габріеля.

- Маленька, не сердься на мене. Так, я трішки перебрав, каюся. Більше так не буду, - знову тягнеться до мене, щоб поцілувати, я прикриваю його вуста долонею.

- Не смій, - дивлюся в ці п’яні очиська, в яких блищить каяття.

- Ти тепер більше ніколи не підпустиш мене до себе? – він виглядає ображеним.

- А чому б ні? В якості покарання.

- Полінооо, - знову вередує. Точно дитина. Хлопчик, полонений в тілі дорослого чоловіка, в якого я так необачно закохалася. – Ти занадто жорстока, - обіймає мене та важко зітхає. – Я був не правий, ти також, але я все одно кохаю тебе. Якби ти тільки знала, як же сильно я боюся тебе втратити. Цей страх часом зводить мене з розуму, - його голос звучав рівно та настільки впевнено, наче Габі зовсім не пив. В мене по спині сковзнув мороз.

- Чому ти вирішив, що втратиш мене? – нервова посмішка майнула на моїх вустах. – Куди я від тебе подінуся?

- Не знаю, - дивиться на мене сумним поглядом. – У житті може трапитися будь-що. Я розумію, що надрався як остання свиня, розумію, що цей вчинок ніяк не вирішує проблеми. Але… Зараз я відчуваю себе сміливішим. Я… Я хочу тобі розповісти про те, для чого в мене весь цей час не вистачало сил.

 - І про що саме ти хочеш мені розповісти? – я серйозно подивилася на Габріеля.

- Про те, що хвилювало мене протягом останніх п’яти років.

На декілька секунд у ванній кімнаті з’являється напружене мовчання. Я не знала, що мені потрібно робити. Просто чекати, поки Габріель збереться з силами? Запропонувати переміститися у спальню? Все ж таки ванна кімната – не той простір, де повинні відбуватися серйозні розмови. Думки в моїй голові продовжували народжуватися і в цю ж мить розчинятися в хвилюванні. Я дуже нервувала та переймалась через сумний стан Габріеля, тому й думала про усілякі дрібниці.

- Вже одного разу я кохав, - початок сповіді миттєво налаштував мене на важку та болісну історію життя Габі. – Це кохання руйнувало мене, але тоді я не хотів цього помічати. На той час Софії було стільки ж, скільки тобі зараз. Ми познайомилася у клубі. Моя компанія тільки-тільки почала досягати перших серйозних успіхів. Таку подію неможна було не відсвяткувати, - Габріель уникав дивитися мені в очі. Я сіла на бортик ванни та продовжила вслухатися в кожне слово, яке промовляв мій чоловік. А чи був він моїм? – Я її одразу помітив. Вона красиво танцювала. Все, абсолютно все, навіть звичних рух плечей казав мені про те, що Софія впевнена в собі дівчина. Не знаю, чи тоді я закохався, чи пізніше. Мені начебто в скроню вистрелили, саме в цей момент почався зворотній відлік. Наші стосунки постійно знаходилися на межі. Емоції вирували: від ніжних до обпалююче негативних і жорстоких. Нас постійно притягувало одне до одного. Яка-то незбагнена сила не відпускала. Два сильних і вибухових характери не могли існувати в одній площині. Я став залежний від ней, розум наче вимикався. Ми часто були не праві, я завжди хотів більшого, став егоїстом та параноїком. Коли ми сварилися, я нехтував роботою, навіть якщо напередодні потрібно було підписати важливий контракт. Я немов потрапив у центрифугу й наступні два роки мене постійно кружляло, витрушувало залишки здорового глузду. Софія полюбляла відпочивати в клубах, випробовувати мої ревнощі, фліртуючи з іншими чоловіками. Я дрався через неї, це траплялося часто, а вона тільки сміялася, насолоджуючись тим, що я став її рабом. Вона любила нові враження, любила бути раптовою та непослідовною. Могла прийти до мене в офіс і влаштувати сварку під час наради. Причиною для цього могла стати будь-яка дрібниця. Останньою краплею стало те, коли я повернувся з відрядження та застав її у ліжку з двома… ДВОМА, щоб її, чоловіками. За іронією долі я ввійшов у кімнату, коли вони ще… Все це робили… Хоча, тепер байдуже. Цього я витримати не зміг. Напередодні в нас усе було добре. Я як останній ідіот вирішив, що все нарешті налагодилося. Купив обручки, хотів зробити пропозицію. Замість цього відлупцював тих мудаків. Вона нічого не заперечувала й не виправдовувалася. Просто дивилася на мене й посміхалась. Потім пішла, а я… Я майже здох, але воскрес. Я пив, безбожно пив, дрався й трахався з жінками. Михайло дивом допоміг мені вибратися з цього лайна. Я зарікся, що окрім досвідчених жінок, нікого поряд із собою не потерплю. Потім… Потім з’явилася ти. Знову вже знайомий «постріл» у скроню, який злякав мене. В той вечір, в готелі я поводився як ідіот. Все ще пам’ятаю твої перелякані очі та прохання залишити тебе в спокої. Я злився на тебе, на себе через те, що цей клятий «постріл» знову трапився в моїй голові. Смак одержимості гірчив на язику. Я б тебе трахнув, якщо б ти не знепритомніла. Я настільки боявся нового болю, що був готовий пожертвувати тобою. Потім… Усе склалося так, як є. Мені шкода, - Габріель підняв на мене свій змучений погляд. – Шкода, бо я дійсно хотів зробити тобі боляче. Навіть зараз не можу собі цього пробачити. Ти й Софія – дві протилежності. Моє кохання до тебе таке ж сильне, як свого часу й до неї. Просто інколи я відчуваю дежавю, якась дрібниця трапиться між нами, а таке відчуття, що минуле намагається потрапити в теперішнє. Це важко пояснити. Я не звик оголювати свої страхи, тому постійно приховую їх. Якби ти тільки знала, як я не хочу зіпсувати те невелике, але наше спільне, - Габріель важко зітхнув та сховав обличчя в долонях. – Але часом розумію, що між нами дуже велика різниця у віці. Цей факт важко ігнорувати.