Читати книгу - "Видозмінений вуглець"

— Вона мертва, — повідомив я враженому обличчю й підняв бластер. — Вони обоє мертві. І ти будеш наступним, якщо негайно не посадиш нас на землю.

Водій запротестував.

— Друже, ми за п’ятсот метрів над Затокою, а цією машиною керую я. Що ти пропонуєш із цим робити?

Я знайшов точку посередині стінки між двома кабінами, вибив на бластері аварійний запобіжник і прикрив обличчя однією рукою.

— Слухай, що ти…

Я вистрілив із жорстким фокусом у водійське відділення. Промінь розтопив дірку завширшки близько сантиметра, і з неї якусь мить у кабіну сипалися іскри: опиралася броня під пластиком. Тоді промінь пройшов далі, іскри зникли, і я почув, як у передньому відділенні щось замкнуло накоротко. Я перестав стріляти.

— Наступний пройде крізь твоє сидіння, — пообіцяв я. — У мене є друзі, які перечохлять мене, коли виловлять нас із Затоки. Тебе ж я поріжу на стейки просто крізь цю грану стіну, і навіть якщо я не влучу у твою пам’ять, їм важко буде зрозуміти, в якій частині тебе вона сховалася. А тепер, блін, посади мене на землю.

Лімузин різко накренився й почав зниження. Я трохи розслабився серед цієї різанини і знову стер кров з обличчя рукавом.

— Добре, — промовив я вже спокійніше. — А тепер посади мене біля Мішн-стрит. А якщо ти плануєш попросити сигналом допомоги, подумай ось про що. В разі перестрілки ти загинеш перший. Ясно? Загинеш перший. І я маю на увазі реальну смерть. Я постараюся випалити тобі пам’ять, навіть якщо не встигну більш нічого, перш ніж мене підстрелять.

На мене з екрана озирнулося його бліде обличчя. Воно виражало страх, але страх недостатній. А може, страх перед кимось іншим. Сумнівно, що людина, яка ставить своїм працівникам штрих-коди, може бути милосердною, а давньої, перетвореної вже на рефлекс покори через ієрархію зазвичай вистачає для того, щоб перебороти страх смерті в бою. Зрештою, саме так ведуться війни — за допомогою вояків, які більше бояться порушити правила, ніж загинути на полі бою.

Я й сам колись такий був.

— Як щодо цього? — негайно запропонував я. — Під час посадки ти порушуєш протокол дорожнього руху. Надходять поліцаї, затримують тебе й арештовують. Ти нічого не кажеш. Я зник, а на тебе в них немає нічого, крім порушення дорожнього руху. Ти, за легендою, просто водій, між твоїми пасажирами на задньому сидінні виникло маленьке непорозуміння, а тоді я змусив тебе приземлитися. Тим часом той, на кого ти працюєш, хутенько тебе викупає, і тобі дістається премія за те, що ти не розколовся під віртуальним арештом.

Я почав стежити за екраном. У водія затремтіло обличчя, і він важко ковтнув. Досить пряників, настав час батога. Я знову ввімкнув аварійну схему, підняв бластер так, щоб водій його побачив, і приставив його до карка Трепп.

— Я сказав би, що ти у вигідному становищі.

У разі пострілу впритул промінь бластера випаровував хребці, пам’ять і все довкола неї. Я знову повернувся до екрана.

— Твій хід.

Обличчя водія засмикалося, і лімузин почав нерівно знижуватися. Я постежив за потоком транспорту з вікна, а тоді нахилився вперед і постукав по екрану.

— Не забудь про порушення, гаразд?

Він кивнув. Лімузин вертикально опустився між вервечками транспорту і незграбно поїхав по землі під аварійні сигнали машин, які хором верещали довкола нас. За вікном я впізнав вулицю, якою їхав разом із Кертісом напередодні ввечері. Ми дещо сповільнилися.

— Прочини ближчі дверцята, — сказав я, сховавши бластер під курткою. Ще один різкий кивок — і відповідні дверцята відчинилися з глухим звуком, а тоді розчахнулися. Я крутнувся, копнув їх ще далі й почув, як десь над нами виють поліційні сирени. Зустрівся на мить очима з водієм на екрані й усміхнувся.

— Мудра людина, — сказав я й вилетів із транспорту, що рухався по інерції.

Я покотився під шоковані крики перехожих, ударившись об тротуар плечем і спиною. Двічі перекотився, сильно вдарився об кам’яний фасад і обережно зіп’явся на ноги. Якась прохожа парочка витріщилася на мене, і я оголив зуби в такій усмішці, що вони квапливо пішли далі, зацікавившись іншими вітринами.

На мене повіяло затхлим витісненим повітрям: слідом за лімузином-порушником спустився катер автоінспектора. Я залишився на місці, відповідаючи на дедалі рідкісніші зацікавлені погляди перехожих, які побачили моє незвичайне прибуття. Інтерес до мене в будь-якому разі вщухав. Погляди один за одним зникали: їх приваблювало миготіння фар поліційного катера, який тепер загрозливо нависав угорі, за нерухомим лімузином.

— Вимкніть двигуни і залишайтеся на місці, — затріщала повітряна акустична система.

Почав збиратися натовп: люди мчали повз мене, штовхаючись і намагаючись побачити, що відбувається. Я притулився до фасаду, перевіряючи, чи не постраждав під час стрибка. Судячи з заніміння, що поступово зникало в моєму плечі та спині, цього разу я не схибив.

— Підніміть руки над головою та відійдіть від свого транспортного засобу, — пролунав металевий голос автоінспектора.

За головами глядачів, які кивали, я розгледів водія, який вийшов з лімузина в рекомендованій позі. Здавалося, він радів, що лишився живий. На мить я несподівано для самого себе замислився, чому подібні види затримання не надто популярні в тих колах, в яких я обертаюся.

Просто, мабуть, багато кому кортить померти.

Я відступив на кілька метрів у безладний натовп, а тоді повернувся й розчинився у яскраво освітленій анонімності ночі Бей-Сіті.

Розділ п'ятнадцятий

Особисте, як усі, бляха-муха, обожнюють говорити, — це політичне. Отже, якщо якийсь політик-ідіот, якийсь можновладець намагається провадити політику, що шкодить вам або тим, хто вам небайдужий, СПРИЙМАЙТЕ ЦЕ ЯК ОСОБИСТУ ОБРАЗУ. Зліться. Тут вам не послужить Машина Правосуддя: вона повільна і холодна, а ще вона належить їм, як апаратне її забезпечення, так і програмне. Від рук Правосуддя страждають лише маленькі люди — могутні ж рятуються без особливих зусиль. Якщо ви хочете справедливості, вам доведеться виривати її в них. Сприймайте це як ОСОБИСТУ образу. Завдавайте якомога більше шкоди. ДОНОСЬТЕ СВОЮ ДУМКУ. Це неабияк підвищить імовірність того, що наступного разу вас сприйматимуть всерйоз. Вважатимуть небезпечними. І не сумнівайтеся: різниця, ЄДИНА різниця в їхніх очах між гравцями та маленькими людьми полягає у серйозному сприйнятті, у визнанні небезпеки. Із гравцями вони будуть домовлятися. Маленьких людей вони ліквідують. А ще вони час від часу підсолоджують вашу ліквідацію, ваше витіснення, ваші муки та жорстоку страту найбільшою образою: буцімто це — лише бізнес, це