Читати книгу - "Видозмінений вуглець"

КВЕЛЛКРИСТА СОКОЛЬНИЧА

«Що я вже мала би знати» Том II

Коли я повернувся до Лизограда, над містом уже займався холодний блакитний світанок, і на всьому від недавнього дощу залишався вологий сталевий полиск. Я стояв у затінку опор автостради й видивлявся на спустошеній вулиці бодай якийсь натяк на рух. Я відчував, що це мені потрібно, але знайти його в холодному світлі на початку дня було нелегко. У мене гула голова від швидкого засвоєння даних, а в глибинах мого розуму невгамовним демоном-фамільяром плавав Джиммі де Сото.

«Ти куди, Таку?»

«Похуліганити.»

«Гендрікс» не зміг розповісти мені нічого про клініку, до якої мене відвезли. З Дікової обіцянки монголові невдовзі привезти диск із моїми тортурами я здогадувався, що цей заклад мав бути розташований на тому боці Затоки, можливо, в Окленді, але саме по собі це не надто допомагало навіть ШІ. Вся область Затоки, здавалося, кишіла нелегальною біотехнологічною активністю. Доведеться мені відстежити свій маршрут власними силами.

«Закритий простір Джеррі».

Тут «Гендрікс» допоміг більше. Після нетривалої сутички з якимись низькосортними системами протидії проникненню він розклав переді мною на екрані в моєму номері нутрощі клубу з біокабінками. План закладу, склад, графіки та зміни охорони. Я перебрав усе це за кілька секунд: мене підганяла прихована лють, що залишилася після допиту. Коли небо у вікні за мною почало бліднішати, я поклав «Немекс» і «Філіпс» у кобури, причепив ніж «Теббіт» і пішов влаштовувати власні допити.

Входячи в готель, я не помітив жодних ознак свого «хвоста», а коли я пішов, його ніби теж не було поряд. Гадаю, йому пощастило.

«Закритий простір Джеррі» у перших променях сонця.

Ріденька й дешева еротична аура загадковості, яка оточувала цей заклад уночі, тепер зникла. Неонові та голографічні вивіски, приколоті до будівлі, наче криклива брошка до старої сукні, поблякли. Я безрадісно поглянув на дівчину, що досі танцювала в келиху для коктейлів, і згадав Луїзу-Аненому, замучену до смерті, воскреснути після якої їй не дозволяє релігія.

«Сприймайте це як особисту образу.»

«Немекс» у моїй правиці вказував на те, що я прийняв рішення. Наближаючись до клубу, я пересунув на ньому ковзальний замок, і в тихому вранішньому повітрі гучно клацнув метал. Тепер я почав наповнюватися повільною, холодною люттю.

Коли я підійшов ближче, дверний робот заворушився й підняв руки, стримуючи мене.

— Ми зачинені, друже, — промовив синтетичний голос.

Я наставив «Немекс» на наголовок і прострілив мозковий купол робота. Його оболонка, може, й зупинила б патрони меншого калібру, та кулі з «Немекса» рознесли вузол на шматки. Розсипався феєрверк іскор, і синтетичний голос заверещав. Мацаки складеного гармошкою восьминога судомно засіпалися, а тоді обм’якли. З розбитого кожуха на наголовку закурився дим.

Я обережно відхилив «Немексом» одне повисле мацальце, пройшов усередину й зустрів Майло, який саме йшов нагору — з’ясувати, через що зчинився гамір. Коли він мене побачив, очі в нього розширилися.

— Ти. Що…

Я прострелив йому горлянку, подивився, як він борсається й летить зі сходів, а тоді, коли він через силу спробував зіп’ястися на ноги, вистрелив ще раз — йому в обличчя. Коли я пішов униз сходами за Майло, у тьмяно освітленому просторі піді мною з’явився ще один головоріз, кинув вражений погляд на труп Майло і потягнувся до незграбного на вигляд бластера в себе на поясі. Я двічі прострілив йому груди, перш ніж його пальці торкнулися зброї.

Спустившись зі сходів, я зупинився, вийняв з кобури лівою рукою пістолет «Філіпс» і якусь мить постояв у тиші, чекаючи, коли у моїх вухах зникне відлуння пострілів. Важкий, схожий на артилерію ритм, якого я вже чекав від Джерріного закладу, грав і досі, але «Немекс» мав гучний голос. Ліворуч від мене пульсував червоним сяйвом коридор, який вів до кабінок; праворуч було голографічне павутиння, в якому застрягло кілька різних люльок і пляшок, а на пласких чорних дверях за ним був ілюмінієвий напис «БАР». Дані в моїй голові свідчили про мінімальну кількість охорони біля кабінок — не більше трьох осіб, а ще ймовірніше для цієї ранкової години — всього дві. Майло та безіменний головоріз були застрелені на сходах — отже, можливо, залишився ще один. Бар мав звукову ізоляцію, був підключений до окремої аудіосистеми, а ще в ньому було від двох до чотирьох озброєних охоронців, які також працювали в барі.

Джеррі-жмикрут.

Я прислухався, посиливши нейрохімію. Почув, як у коридорі, що вів наліво, безшумно відчинилися двері однієї з кабінок, а тоді хтось тихенько зачовгав, ковзаючи ногами по землі — певно, здуру думав, що так буде тихіше, ніж іти. Не зводячи очей з дверей бару праворуч від себе, я завів «Філіпс» за ріг ліворуч і, не дивлячись, прошив червоне повітря в коридорі кількома кулями. Випускаючи їх, зброя неначе зітхала, як гілки, що гойдаються на вітерці. Хтось придушено загарчав, а тоді з глухим стуком і брязкотом упали на підлогу якесь тіло та зброя.

Двері до бару лишалися зачиненими.

Я висунув голову з-за рогу, у червоні смуги від обертових світильників, і побачив дебелу на вигляд жінку в польовій формі, яка однією рукою трималася за бік, а іншою шукала пістолет. Я швидко підійшов до зброї й відкинув її копняком так, щоб жінка напевне не дотягнулася, а тоді став біля неї на коліна. Я, певно, влучив не один раз: кров цебеніла в жінки по ногах, червона також була і її сорочка. Я приклав дуло «Філіпса» до її лоба.

— Ти працюєш в охороні Джеррі?

Вона кивнула, зблиснувши білками очей.

— Один шанс. Де він?

— У барі, — просичала вона крізь зуби, борючись із болем. — Столик. Позаду в кутку.

Я кивнув, підвівся й ретельно націлився їй межи очі.

— Стривай, ти…

«Філіпс» націлився.

«Ушкодження.»

Коли я стояв посеред голографічного павутиння й тягнувся до дверей бару, двері розчахнулись, і я ніс до носа зіткнувся з Діком. Часу, щоби зреагувати на фантом поперед себе, у нього було навіть менше, ніж у Майло. Я привітався з ним найменшим офіційним поклоном, ледве нахиливши голову, а тоді дав волю своїй люті й кілька разів вистрілив у нього з «Немекса», і з «Філіпса». Він від численних ударів незграбно позадкував за двері, а я пішов за ним усередину, не припиняючи стріляти.

Приміщення було широке, тьмяно освітлене похилими точковими світильниками та приглушеними помаранчевими сигнальними лампами на нині порожній