Читати книгу - "Видозмінений вуглець"

Я почув, як розбився зронений келих, викинув уперед «Немекс» і щосили відкинув утікача назад, до виставленого на стіні краму — вийшло таке собі імпровізоване розп’яття. Він завис там на мить із дивною елегантністю, а тоді повернувся і, валячись на підлогу, потягнув за собою безліч пляшок і люльок. Дік теж упав, не припиняючи рухатися, а затінена й явно кремезна постать, що притулилася до краю доріжки, вискочила вперед, висмикнувши з-за пояса пістолет. Я й далі тримав «Немекс» наведеним на стійку (повертатися й цілитися було ніколи) і швидко вистрілив із «Філіпса». Постать загарчала й хитнулася, загубила зброю та привалилася до доріжки. Я випростав лівицю, і його відкинуло пострілом у голову на танцювальну платформу.

По кутках кімнати досі не затихло відлуння від «Немекса».

Тепер я вже бачив Джеррі. Той сидів за благеньким столиком за десять метрів од мене й підхопився на ноги, коли я наставив «Немекс». Завмер.

— Мудра людина, — нейрохімія співала, як дроти, а моє обличчя прикрашала божевільна адреналінова усмішка від вуха до вуха. Я швидко порахував у голові. У «Філіпсі» залишився один патрон, у «Немексі» — шість. — Залиш руки там, де вони є, і сядь. Сіпнеш пальцем — і я відстрелю всю долоню.

Він скривився й знову опустився на своє місце. Периферійне сканування підказало мені, що у приміщенні більш ніхто не рухається. Я обережно переступив через Діка, який скрутився калачиком, тримаючись за поранений живіт, і низько, зболено вив. Не зводячи «Немекс» зі столика перед Джерріним пахом, я опустив другу руку так, щоб дуло «Філіпса» дивилося просто вниз, і натиснув на спусковий гачок. Дік перестав скиглити.

Тут Джеррі вибухнув.

— Курва, Райкере, ти що, з глузду з'їхав? Припини! Ти не можеш…

Я різко перевів ствол «Немекса» на нього, і він заткнувся — чи то через це, чи через моє обличчя. Ні за завісою в кінці доріжки, ні за стійкою нічого не ворушилося. Двері лишалися зачиненими. Подолавши решту відстані до столика Джеррі, я розвернув копняком один зі стільців, а тоді всівся на нього обличчям до Джеррі.

— Тобі, Джеррі, — спокійно промовив я, — треба часом слухати людей. Я ж тобі казав: мене звати не Райкер.

— Хоч хто ти в біса є, я маю зв’язки, — у виразі обличчя Джеррі було стільки отрути, аж дивно, що він нею не захлинається. — Я, бляха-муха, підключений до машини, шариш? Це. Оце все. Ти, бляха, ще заплатиш. Ти ще пошкодуєш…

— Що тебе зустрів, — закінчив я за нього й повернув спорожнілий «Філіпс» у кобуру з цупкого волокна. — Джеррі, я вже шкодую, що тебе зустрів. Твоїм витонченим друзям вистачило на це елегантності. Але, як я помітив, вони не сказали тобі, що я знову вийшов на вулицю. Ти останнім часом не такий близький до Рея, так?

Я стежив за його обличчям, і це ім’я ніяк на ньому не позначилося. Чи то він чудово зберігав спокій у критичній ситуації, чи то справді не шукав нікого у командуванні флоту. Я спробував ще раз.

— Трепп мертва, — невимушено повідомив я. Його очі ледь помітно ворухнулися. — Трепп і ще кілька людей. Хочеш знати, чому ти досі живий?

Він стиснув вуста, проте нічого не сказав. Я схилився над столом і притиснув ствол «Немекса» до його лівого ока.

— Я тобі запитання поставив.

— Іди в сраку.

Я кивнув і відкинувся назад.

— А ти крутий хлоп, еге ж? То я тобі скажу. Джеррі, мені потрібні відповіді. Для початку можеш сказати мені, що сталося з Елізабет Елліотт. Це має бути просто — гадаю, ти сам порішив її. Далі я хочу знати, хто такий Еліас Райкер, на кого працює Трепп і де розташована клініка, до якої ти мене відправив.

— Іди в сраку.

— Ти не думаєш, що я серйозно? Чи просто сподіваєшся, що прийдуть копи і врятують твою пам’ять?

Лівою рукою я виловив з кишені привласнений бластер і взяв на приціл мертвого охоронця на доріжці. Відстань була невелика, і промінь спалив йому голову за один вибух. Сморід обсмаленої плоті простелився залою до нас. Одним оком спостерігаючи за Джеррі, я трохи погрався з променем, поки не впевнився, що знищив усе, що було вище плечей, а тоді вимкнув і опустив зброю. Джеррі витріщився на мене з-за столу.

— Ах ти кавалок гівна, він же просто працював у мене охоронцем!

— Для мене цей фах щойно став забороненим. Дік і решта підуть тією ж дорогою. І ти теж, якщо не скажеш мені того, що я хочу знати, — я підняв променеву зброю. — Один шанс.

— Гаразд, — у його голосі вчувався надрив. — Гаразд, гаразд. Елліотт спробувала загарбати собі клієнта, до неї сюди приходив якийсь знаменитий мет, який гуляв нетрями, і вона подумала, що досить крута, щоб ним порядкувати. Ця тупа піська спробувала домовитися зі мною про партнерство — думала, що я можу довіритися цьому метові. Вона, бляха-муха, й гадки не мала, з ким має справу.

— Ні, — я незворушно поглянув на нього з-за столу. — Мабуть, ні.

Він перехопив цей погляд.

— Слухай, чуваче, я знаю, про що ти думаєш, але все не так. Я спробував її відрадити, тож вона стала діяти напряму. Напряму зі сраним метом. Думаєш, я хотів, щоб цей заклад розтрощили, а мене поховали під ним? Я мусив дати собі з нею раду, чуваче. Мусив.

— Ти її порішив?

Він заперечно хитнув головою і стишеним голосом промовив:

— Я зробив один дзвінок. Тут так заведено.

— Хто такий Райкер?

— Райкер — це… — він ковтнув. — Коп. Колись працював у відділі викрадення чохлів, а тоді його підвищили до відділу органічних ушкоджень. Він трахався з тією шмарою з поліцаїв, тією, що прийшла сюди тієї ночі, як ти вколошкав Октая.

— Ортеґою?

— Так, Ортеґою. Це всі знали; кажуть, тому його й перевели. Тому ми й вирішили, що ти — він — знову вийшов на вулицю. Коли Дік побачив, як ти балакаєш із Ортеґою, ми вирішили, що вона на когось вийшла й домовилася.

— Вийшов на вулицю? Звідки вийшов?

— Райкер зганьбився, чуваче, — потік полився й тепер перетворювався на справжній потоп. — Він зробив PC парочці торгівців чохлами в