Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Де твій дім, Одіссею?, Тимофій Гаврилов 📚 - Українською

Читати книгу - "Де твій дім, Одіссею?, Тимофій Гаврилов"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Де твій дім, Одіссею?" автора Тимофій Гаврилов. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 47 48 49 ... 60
Перейти на сторінку:
І скажу, і не скажу. В кожному разі, це кепське життя». — «Це пародія на життя». — «Це знущання». — «Це не життя, яким я його собі уявляв». — «Я також уявляв його зовсім інакшим». — «І отак щодня: щось одне або щось інше.

Як не одне, то інше». — «Це вбивство». — «Стібаєшся?» — «І не думаю». — «Це дійсно дуже схоже на вбивство». — «Яке неможливо довести». — «Дуже повільне вбивство». — «Дуже правдоподібно». — «Вбивство, розтягнене на десятиріччя». — «Так воно є». — «Вбивство, що його вбивця коїть щодня». — «Щогодини». — «Вбивство, за яке вбивця не

несе жодної відповідальності». — «За яке його неможливо до неї притягти». — «Знаєш, що таке серійний убивця?» — «Кому ти кажеш». — «Він знає, що ми безсилі». — «Він знає, що він безкарний». — «Хіба це справедливо?» — «Ще далеко?» — «Не дуже. Ми вже майже прийшли». — «То ти тут живеш?» — «А де б я мав жити?» — «Це і я себе щойно запитував, коли побачив тебе». — «Я тут винаймаю помешкання, затишне. Невелике, щоправда, зате світле й охайне. Та й навіщо мені великого?» — «А як наш будинок?» — «Немає». — «А наше помешкання — пам’ятаєш, в якому ми жили разом?» — «Склалось, мов карткова хатка». — «А тепер...» — «...Обсерваторія». — «Корисна справа». — «Тринькання грошей». — «Теж правда». — «Бачу, тобі також доводилося не з медом». — «Поневірявся». — «Леле!» — «Мало не одружився». — «З ким?» — «Як тобі сказати». — «Кажи, як є, — що вже там». — «З бомжихою». — «Господи святий наш пречистий і праведний!» — «Але до цього не дійшло». — «Сподіваюся». — «А ти як?» — «Як бачиш». — «Теж не вельми». — «Так собі. Буває й гірше». — «Знаю».

«Розказуй». — «Не знаю, з якого краю почати». — «Байдуже». — «Властиво, я майже все розказав». — «Бомжування?» — «Бомжував. Потім справи трохи покращилися. Збирався їхати геть. Навіть їхав геть». — «Але заїхав не дуже далеко?» — «До міста, де ми завжди пересідаємо». — «Напевно, стріляв із гармати». — «Стріляв». — «І коня теж, либонь, приострожував?» —«Приострожував». — «Без мене?» — «Каюся». — «А потім? Чому не поїхав далі?» — «Потім я малював, за що опинився у в’язниці». — «Отакої! Помінявся режим? Знову репресії?» — «Ніхто не помінявся». — «Звідки тоді таке щастя?» — «Сприйняли за терориста». — «Тебе — за терориста?» — «Уяви собі». — «Поїхати можна». — «Абсурд». — «За те, що малював?» — «За те, що шкіцував будинок». — «Світ збожеволів». — «І я так кажу». — «Треба терміново хірурга». — «Психіатра». — «Великого Психіатра, Того, Який усе це створив, а тепер не може дати йому ради — от нехай і висьорбує». — «Щось не висьорбує». — «Каже, щоб ти висьорбував». — «Висьорбував. Думав, не бачити мені світу білого». — «На щастя, не все так трагічно». — «Яке там щастя». — «Отут я живу». — «Сецесія». — «Куди ж від неї подінешся?» — «Додому запросиш? Погомоніли б». — «Які питання? Як ти міг таке про мене подумати?» — «Я нічого не думав. Просто запитую». — «Я на третьому поверсі. Ходжу пішки». — «Корисно». — «Звісно, після всього цього фаст-фуду». — «Ціле життя — суцільний фаст-фуд». — «Я б не квапився з узагальненнями, хоча звучить гарно». — «Жахливо». — «Правдиво. Заходь, не стій на дверях». — «І світло спалахує». — «На фотоелементі». — «Прогрес». — «Поступ». — «У нікуди». — «На третій поверх». — «Що б я робив без тебе, гумориста?» — «Сатирика». — «Сатирик я». — «Відбираєш чужі лаври?» — «Які то лаври — навіть казати не хочеться». — «Ось і прийшли». — «Доктор?» — «Це я так, просто — більше респекту і менше клопоту». — «Сусіди?» — «Тут ні». — «Якщо я правильно розумію, ти встиг пожити не лише тут». — «Не лише». — «Що, не лише бомжував?» — «Гірше». — «Може бути гірше?» — «Ще й як!» — «Але прецінь не гірше, ніж за ґратами». — «Гірше. Принаймні майже так само. Ні, таки гірше. Там знаєш: посадили і квит, а тут не знаєш, що буде через хвилю і чим усе закінчиться». — «І як це пекло називається?» — «Богадільня самотніх учителів». — «Та ну!» — «Не ну». — «Навіть таке, виявляється, є».

Богадільня самотніх учителів

Заснував її граф Шарль Герберт де Олендор, в сімдесятих роках вісімнадцятого сторіччя, коли після серії шкільних реформ на вулиці опинилася стара вчительська ґвардія, без кола, без двора, побожеволіла після десятиріч учнівської наруги, підстаркувата і нікому не потрібна. Граф облаштував фундацію, яка відтоді опікувалася і досі опікується самотніми вчителями, котрі вийшли на пенсію, і поклав іменну цеглину у фундамент рококової будівлі, на яку пішло дванадцять тисяч гусячих і качиних яєць, символічно розбивши перше.

Споруда вдалася гарною та міцною, з просторими номерами, справжніми міні-помешканнями, кожне з яких нагадувало кабінет шкільного чи навіть гімназійного директора або принаймні завнача, з відповідним умебльованням, знаменитим масивним столом з червоного дерева св. Марти, що росте в лісах на півночі Колумбії, на схилах Кордільєрів, і не менш знаменитим опудалом півника виделкохвостого (Gallus varius), який істерично кукурікав щоразу, коли директор плескав у долоні, а плескав він не для того, щоб викликати служника чи виявити своє невдоволення, — втім, невідомо, нащо він це робив і чому саме зараз, перериваючи ділову бесіду, щоб через хвилю, мов нічого не сталося, знову до неї повернутися.

Було багато спільних відпочинково-дозвільних зал на долішньому поверсі і по карцеру в кінці кожного тракту. В карцерах сиділи воскові фігури нечемних учнів. Учителі, яким свого часу, за їхнього вчителювання, обірванці допікали особливо нестерпно, підходили, відхиляли металеву пластинку, що затуляла вічко, і з невимовною насолодою зазирали всередину, тихо посміюючись і сварячи пальцем. Відпочинково-дозвільні приміщення було обладнано одні під великі кабінети, інші під актові зали.

Були кабінети фізики, географії, історії близького і дальнього зарубіжжя, поезії акинів і скальдів, трубадурів і шпільманів, боянів і менестрелів, кабінет Великого Кобзаря і Космічного Корабля, ботаніки і біології. Заходячи в кабінет фізики, вчителі брали з пуделка біля дверей по ебонітовій паличці і хустинці, старанно натирали нею паличку і прикладали до дрібних клаптиків паперу, що лежали на парті у великій плиткій шабатурі. В

1 ... 47 48 49 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Де твій дім, Одіссею?, Тимофій Гаврилов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Де твій дім, Одіссею?, Тимофій Гаврилов"