Читати книгу - "48 законів влади"

Порушення закону

Цінь Ши Хуан-ді, перший імператор Китаю (221—210 рр. до н. е.), був наймогутнішою людиною своєї доби. Його імперія була більша й потужніша за імперію Олександра Македонського. Він завоював усі сусідні королівства й об’єднав їх у величезну країну — Китай. Але в останні роки життя його мало хто бачив.

Імператор жив у величному палаці, збудованому на той час у столиці Сяньян. Палац мав 270 павільйонів, з’єднаних таємними підземними переходами, що давало імператорові змогу пересуватися по палацу так, щоб його ніхто не бачив. Щоночі він спав в іншій відпочивальні, а тим, хто випадково його бачив, негайно стинали голову. Лише кілька наближених знали, де він перебував, але тих, хто комусь відкривав цю таємницю, також страчували.

МАСКА ЧЕРВОНОЇ СМЕРТІ

Червона Смерть здавна спустошувала країну. Від жодної моровиці не бувало такої смертності й такого страху. Кров була її Аватарою і печаткою — почервоніння і жах крові. З’являлися різкі болі, раптові запоморочення в голові, а тоді з усіх пор кровотеча і — смерть… Прояв хвороби, її розвиток, кінець — усе тривало якихось півгодини.

Але принц Просперо був щасливий, небоязкий і прозорливий. Коли в його володіннях загинула половина населення, він закликав до себе тисячу бадьорих і безтурботних друзів із надвірних лицарів і подався з ними в далекий закутень — до одного фортифікованого кляштора. Це була чимала і могутня споруда, вивершена згідно з ексцентричним смаком найяснішого. Будівлю оточував міцний височезний мур, у якому була залізна брама. Зайшовши у двір кляштору, двірські поприносили горна, вершляги та позагвинчували болти в брамах. Аби запобігти раптовим спалахам розпуки й шалу, вони вирішили намертво закрити всі входи й виходи. В абатстві були чималі запаси харчів. Із такими запобіжними заходами надвірні цілком могли чинити опір моровиці. А світ назовні міг сам про себе потурбуватися. Тим часом нерозумно було журитися чи поринати в роздуми. Принц подбав про всі засоби для насолоди. Там були блазні, імпровізатори, балет, музики, а ще й краса та вино. Тож усе це, а також безпека були всередині. Поза муром була Червона Смерть.

Добігав кінця п’ятий чи шостий місяць відлюддя в розпал моровиці назовні, коли принц Просперо оранізував для тисячі друзів нечувано пишний бал-маскарад. Цей маскарад виявився розкішним видовищем…

…Бенкетування й далі вирувало, аж на дзиґарі вдарило північ… І так сталося, що, ще перед тим як замок вічув відлуння останнього удару, багато хто в натовпі веселунів побачив з’яву в масці, яка доти не привертала нічиєї уваги…

Це була висока кістлява постать, цілком сповита в могильний саван. Маска, що приховувала обличчя, нагадувала риси мерця. Жоден найпильніший розгляд не зміг би виявити ніякого підступу. Проте з цим можна було б змиритися на такому гульбищі. Але ж цей маскарадник вирішив удавати Червону Смерть. Його саван був заплямований кров’ю, а широке чоло і риси обличчя були покроплені багрецевим жахом…

…Юрба веселунів посунула відразу до чорних апартаментів і схопила з’яву, яка випросталась і знерухоміла в тіні гебанового дзиґаря, і затамувала віддих із невимовного жаху, знайшовши могильний саван і маску мерця, яку почали затято шарпати, не відчуваючи ніякого спротиву.

Аж тепер вони втямили, що це Червона Смерть. Цей маскарадник прийшов, як злодій уночі. І один по одному падали веселуни в заюшених залах їхнього гульбища й конали на підлозі в позах розпачу. З падінням останнього маскарадника завмер гебановий дзиґар. І вогонь на триногах загас. І тоді Темрява, Тлінь і Червона Смерть самовладно запанували на всьому тому терені.

«Маска Червоної Смерті», Едґар Аллан По (1809—1849 рр.)

Перший імператор настільки став боятися контактів із людьми, що, рушаючи з палацу, подорожував інкогніто, ретельно маскуючись. Під час однієї з таких поїздок провінціями імператор раптово помер. Його тіло перевозили до столиці в імператорському паланкіні, а за ним їхав візок із солоною рибою, щоб заглушити дух тіла, що розкладалося, — ніхто не міг узнати про його смерть. Він помер самотнім, далеко від дружин, родини, друзів і надвірних, у супроводі лише міністра і кількох євнухів.

Тлумачення

Цінь Ши Хуан-ді починав як король Цінь, безстрашний воїн із нестримними амбіціями. Тогочасні письменники описували його як «гостроносого, зі шпарками очей, з голосом шакала і серцем тигра або вовка». Він бував милостивим, але частіше «рішуче знищував людей». Підступно і жорстоко він підкорив довколишні землі й назвав край Китаєм, зібрав докупи націю і культуру. Він зруйнував феодальну систему, а щоб тримати під контролем родини колишніх правителів, розпорошених по колишніх феодах, переселив 120 000 родичів у столицю, де найважливіших надвірних оселив у великому палаці Сяньян. Він з’єднав мури на давніших кордонах і спорудив Велику китайську стіну. Він уніфікував закони країни, писемність і навіть розміри коліс у возів.

Водночас перший імператор заборонив твори і вчення Конфуція, філософа, що його ідеї про життєву етику вже стали релігією в китайській культурі. За наказом Цінь Ши Хуан-ді тисячі конфуціанських книг було спалено, а тим, хто цитував Конфуція, стинали голову. Цим імператор нажив собі багато ворогів, а сам переймався страхом, перетворившись на параноїка. Екзекуції частішали. Тогочасний письменник Хань Фей зауважив: «Протягом чотирьох поколінь Цінь не знали поразок, але жили в постійному страху, передчуваючи загибель».

У міру того як імператор для захисту дедалі більше ховався в палаці, він поступово втрачав владу в країні. Євнухи і слуги переймалися політикою, не питаючи його і без його відома, а також плели інтриги проти нього. Наприкінці він уже був імператором лише номінально, а ізоляція була така глибока, що майже ніхто не дізнався про його смерть. Можливо, його отруїли змовники-міністри, які сприяли його ізоляції.

Ось що дає ізоляція: ви ховаєтесь у фортеці й утрачаєте контакт із джерелами своєї влади. Ви більш не чуєте, що коїться довкола, втрачаєте почуття міри. Замість перебування в безпеці, ви відгоро­джуєтеся від знання, на якому ґрунтується ваше життя. Ніколи не віддаляйтеся настільки далеко від вулиць, аби не чути, що відбувається довкола, включно зі змовами проти вас.

Дотримання закону

У 1660-ті роки Луї XIV мав споруджений для себе Версальський палац і двір — рівних цьому палацу не було у світі. Як у вулику, все оберталося навколо персони короля. Він жив в оточенні нобілів, які й мешкали у виділених їм поруч апартаментах, їхня близькість до короля залежала від їхнього ранґу. Королівська відпочивальня розміщувалася в центрі палацу й перебувала у фокусі загальної уваги. Щоранку в цьому приміщенні короля вітали ритуалом, відомим як леве.

О восьмій ранку перший камердинер, який спав біля ніг короля, будив його величність. Потім пажі відчиняли двері і впускали тих, хто брав участь у леве. Порядок входження був реґламентований: спочатку заходили нешлюбні сини короля та його онуки, потім принци і принцеси крові, за ними — його лікар і хірург. Далі