Читати книгу - "Крізь пекло, Валерія Дражинська"

Плавно спливав місяць. Перевіряти достовірність погроз блакитноокого не хотілося та я, все ж, навчилася себе контролювати. Принаймні, бажання повисмикувати всі зайві кінцівки у блонд, яка щодня маячила величезним подразником у мене перед очима, поступово минуло. Лекс вже нікуди не пропадав. А сенс? Кохана була поруч. Мене, їхні ніжності дістали по саме не хочу! Була спроба втекти, яка закінчилася вельми плачевно - Лекс так штовхнув мене об кут будинку, що переламав хребет, знерухомивши на кілька годин. Регенерація знову пройшла диявольськи болісно, але на ура! З кожним днем я дедалі більше ненавиділа блакитноокого та його обожнювану блондинку. Дійшло до того, що я взагалі перестала виходити зі своєї кімнати, аби з ними не стикатися. Кілька разів Лекс (я й не помітила, як подумки стала так його називати) приносив мені кров. Я мовчки пила, не ставлячи жодних запитань. А сенс? Правду мені ніхто не скаже. Милий друг після пам'ятної бійки з блондинкою зник, з'явився небезпечно сильний та нещадний хижак, який пильно охороняв свою територію. На Віці він немов поставив клеймо "Моя", зі мною ж возився неохоче, переслідуючи свої, не зрозумілі для мене цілі. Іноді спливали думки підключити батька, благо, доступ до телефону не був обмежений, але вони одразу ж зникали. Ризикувати собою це одне, рідними ж - категоричне ні!

В один із вечорів, коли я в неті листувалася з Мартою, вигадуючи неіснуючі деталі своєї "веселої" відпустки, до кімнати зайшов Лекс та поклав на ліжко кілька коробок.

- Завтра о дванадцятій будь готова, - без емоцій промовив він. - Ми летимо в Грецію, на острів Родос. Це, - недбало кивнув він на коробки, - візьмеш із собою.

Значить завтра все вирішиться! Страху, як такого, не було. Гризло неприємне відчуття повного невідання.

- Лекс! - тихо покликала я. - Я хоч живою повернуся?

На ледь вловиму мить повернувся колишній блакитноокий.

- Так! Тобі нічого не загрожує! - підбадьорливо посміхнувся та вийшов.

Мій здоровий глузд у цьому дуже сильно сумнівався! Ну, не вірила я йому.

Швиденько попрощавшись із мачухою, я із захопленням (проблеми проблемами, але я все-таки дівчина!!!) почала розкладати на ліжку вміст коробок. Наміченим оком одразу зазначила, що коротка синя сукня на бретельках, якраз на мою фігуру, але не в облипку, немов друга шкіра, а злегка простора, залишаючи місце для уяви. Ззаду виріз на пів спини, спереду ж скромніше, груди будуть повністю прикриті. У тон сукні маленька сумочка на білому ланцюжку з хитромудрим плетінням і босоніжки на величезній шпильці зі схожим плетінням на щиколотці. Весь ансамбль дуже гармонійно доповнював гарнітур ручної роботи з білого золота із зірчастими сапфірами волошково-синього кольору: витончене кольє з трьома каміннями по центру у формі кулонів і сережки - підвіски, в кожній по чотири сапфіри. Воістину - геніальність у простоті! Що мені особливо сподобалося - нічого зайвого! Кожна деталь вбрання строго продумана й ідеально поєднується. Розкішно, елегантно, але водночас просто, нічого кричущого. Подумки профільтрувавши макіяж та зачіску, я зловтішно усміхнулася, якщо мене все ж таки вбиватимуть, то виглядати при цьому я буду незабутньо!

А Лекс не поскупився, речі досить таки дорогі! Навіть я, прикинувши в розумі передбачувану суму, шанобливо присвиснула! - чого варті тільки одні зірчасті сапфіри немаленьких розмірів, оброблені у вигляді кабошона! Зазвичай я не приймала такі подарунки, але, з шкідливості, вирішила не віддавати блакитноокому гроші. Йому треба - нехай платить!

Мені вже порядком набридло шифрувати навіщо Лексу все це потрібно, голова пухла. За звичкою я засунула у вуха навушники, щоб не слухати стогони спарювання цієї парочки, і, відгородившись від усіх думок, занурилася в гучну музику.

Отже, настав день ікс! Рівно о дванадцятій до будинку підкотив величезний чорний джип, за значком якого я впізнала Lexus. За кермом сидів водій, людина! Це я відчула інтуїтивно. Віка з нами не поїхала, що насторожувало!

Дорогою ми зберігали гробовий нейтралітет, Лекс навіть не дивився в мій бік.

У столиці на мене чекав сюрприз - приватний літак. Яскраво! Переліт пройшов ідентично поїздці в машині, щоправда, більш комфортно. І ось він, острів Родос, у всій своїй красі, малу дещицю якого мені дали розглянути лише з вікна машини. У шикарні готелі Лекс замовив двомісний номер люкс. Я так розумію, що б не було і мінімальної можливості втекти! Ну і дарма! Мене охопив неабиякий азарт, і тікати я нікуди не збиралася, навпаки, ставало все цікавіше і цікавіше! Закрадалася підозра, що після звернення почуття страху, єхидненько помахавши мені ручкою, вирушило в далеке плавання океаном невідомості. Та й блакитноокий, за відсутності блонд, не здавався монстром.

- Лекс! - покликала я в номері.

- Не називай мене так! - мене грубо відсмикнули.

- Чому?

- Тому!

- Аааа...! Це привілей блонд? - дійшло до мене.

- Її звуть Віка! - наче я не знаю! - Чого тобі?

- Я тут ніколи не була. Може, прогуляємося, подивимося острів? - я вичавила з себе найчарівнішу посмішку.

- Ще поки що не можна, та й часу мало! - Лекс трохи пом'якшав. - Завтра, якщо все пройде нормально, то обов'язково, обіцяю!

- А о котрій буде цей прийом?

- О пів на десяту будь готова!