Читати книгу - "Артар. Вигнанка Полярної пустки, Вікторія Ковзун"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Прочитавши, оберіть якусь сторінку та тренуйтесь розгортати на ній Книгу.
Я займалась сумлінно й без перепочинку. Для когось це були такі самі забавки, як і раніше. Хтось стогнав, що нічого не виходить. Близько пів години я марно намагалась розгорнути Книгу, не торкаючись її. Та несподівано мені вдалось, і перед очима мені промайнуло кілька десятків сторінок. Минула лише мить, а я прочитала й осягнула все це! А проте, на якій сторінці зупинилась Книга?
«Крига спогадів», – свідчив заголовок.
І хто сказав, що крига спогадів не зберігає?
Люди не згадають, ні.
Юрба піде, а ти стоїш.
Згадаєш ти чи ні?
І навіть крига не розкаже,
Як втратив і не зберіг.
Я здригнулась. Відкіля такі вигадки? Чому ця Книга поводиться, ніби знає про мене все і давить тим, що мені болить? Що ж, вона напевне про батьків. Та хіба вона потрібна мені, щоб розібратися з цим? Так мене виховала Полярна пустка, що мені не потрібен ніхто.
Пари закінчились, і я вийшла в сад. Попереду два дні вихідних. Я можу тренуватись керувати Книгою, а можу почати розплутувати загадки, що обступили мене. Так, я візьмусь за пошуки того, хто приніс мене до Полярної пустки.
Найближчим часом я не збиралась ходити до Лісу, тому знову ночувала в кущах. До самої ночі займалася з Книгою, відточувала нові навички. А потім лягла і вперлася поглядом в зорі.
«В норі їх не видно, – думала я. – Справді: добре ночувати в кущах! А вже завтра дізнаюсь, як добре розплутувати власні таємниці».
А проте… на ранок мене чекала несподіванка.
Я тільки прокинулась – і відчула, що тут не сама. Ледве світало, а на лаві поруч з моїми кущами сидів чоловік. Він насвистував мелодію і дивився в небо.
– Зручно там? – не обертаючись, запитав Лука Сизий.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Артар. Вигнанка Полярної пустки, Вікторія Ковзун», після закриття браузера.