Читати книгу - "TÜK, Арт Антонян"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Дамблдоре, прекрасна музика. Хто автор?
— Я, — гордо відповів штучний інтелект. — Я пишу музику. Поезію теж пробую, але вона якась… — Дамблдор задумався, — механічна, чи що…
— Ти молодець! — щиро похвалив Давид. — Скоро я почну тобі заздрити, — засміявся він.
— Заздрість… Про неї у мене досить скромні уявлення. Треба заглибитися в цю тему, — захоплено промовив Дамблдор.
— Дамбле, що нового в заборонах і правилах? — запитав Давид, уже доїдаючи сніданок.
— Чудова новина, навіть незвично. Давно не було нічого подібного, — зауважив ШІ житла. — Скасували обов’язок здійснювати ритуальний рух, коли бачиш церковну символіку.
— Алілуя! — Давид підкрутив уявні вуса святого Віссарія. — Невже заборону ніяку не ввели?
— Ввели, але тебе особисто вона не стосується. В Üмперії заборонили релігійні організації. Навіть більше, на üмперській території незаконними оголошено всі церкви, окрім Єдиної Üмперославної (ЄÜЦ). Діяльність інших визнана шкідливою, спрямованою «проти громадської безпеки, порядку, а також проти прав і свобод öсобини». Влада оголосила про початок процесу «передачі у власність ЄÜЦ усього майна релігійного призначення, що перебуває на території Üмперії».
— Весело, нічого не скажеш, — Давид почухав потилицю. — На цьому тижні я ще не поглинав новинний продукт, — він увійшов у ньÜзрум і занурився в інтерактивне крісло. — Доведеться трохи зіпсувати день. Дамблдоре, активуй, будь ласка!
— Ти надів захист?
— Чорт… Спасибі, що нагадав, — Давид побіг у ванну, приклеїв і загримував антиüскрінні стікери, повернувся в ньÜзрум. — Тепер я готовий, Дамблдоре.
— Über! Вітаю! На «Єдиному Правдивому» новини. Дивіться в цьому випуску: Unación навчає тисячі бойовиків у таборах на нейтральних територіях; черговий випадок масового розстрілу в Unación; хоупландські землі потопають в корупції; глава уряду Üмперії Заїч Ікоф відвідав прем’єру військово-патріотичного спектаклю «Двоголовий Грифон» у Фелонії; Великий Вождь зажадав не допускати необґрунтованого підвищення тарифів на послуги ЖКГ; Üмперія у вогні — в Сибіру і на значній частині південно-східної Африки палають ліси. А тепер докладніше про ці та інші події. Über! Давид з нетерпінням чекав закінчення новинного випуску, щоб вийти потім на прогулянку. Бульвари кишіли öсобинами. Радісним гулом шумів черговий ярмарок. Столи гнулися від сувенірів ручної роботи, прилавки — від великої кількості їжі. Повз, між ніг перехожих, прослизнув робособака з металевим обрубком замість хвоста. Дизайном він нагадав Давиду спанієлів, що існували колись і були популярними серед заводчиків. Роботичний собака зник за лавкою біля дерева. Давид підійшов і заглянув під лавку. Робопес лежав, згорнувшись у клубочок. Давид повільно простягнув руку. Робоістота не рушила з місця. Вона стиснулася ще сильніше і лише одним оком спостерігала за рукою öсобини. Індикатор пригніченості блимав передостанньою смужкою. — Über! Ох, і дісталося ж тобі, — тихо сказав Давид, плавно проводячи рукою по мордочці. — Я тебе не ображу, не бійся. — Собака повернув голову, але все ще дивився з недовірою, чекаючи підступу. — Відтворити крайні слова господаря. Über!
– Über! Нікчемна тварюка, — почувся з динаміка скрипучий розлючений голос öсобини чоловічої статі. — Ти відповіси за те, що мене знову звільнили з роботи. Це ти в усьому винен, — почувся удар, очевидно, по самій собаці. — Через тиждень мене виселять жебрати на вулицю, гнида! — знову удар, собака заскиглив. — Забирайся геть, поки я тебе не добив. Ти мені більше не потрібен. Über! — судячи зі схлипування і важкого дихання, господар заплакав, але при цьому продовжував бити робопса.
Давид обережно потягнув собаку до себе. Робопес спочатку слабо, але чинив опір. Коли він вперше у житті опинився на руках, які не били, його очі згасли. Роботична істота перестала рухатися. «Може, сіли батареї», — припустив Давид. Тільки індикатор пригніченості видавав життєдіяльність робопса.
Біля маленької церкви поруч з будинком зібралася юрба. Зазвичай віряни спокійно бродили навколо або молилися, стоячи на колінах біля самого входу. Цього ж разу натовп кидало з боку в бік. До Давида долетіли пронизливі зойки та молебне завивання. Підійшовши ближче, він розгледів зелених чоловічків. Правоохоронці скручували й валили на землю вірян. До горла різко підійшла нудота, в роті з’явився смак металу — десь поряд була Äфродіта. Давид поспішив піти. Зайшовши у двір через далеку арку, він натрапив на сусідську літню öсобину.
— Über! Що там? Розібралися з порушниками? Über! — злісно прокрякала öсобина жіночої статі.
— Über! Ви про що? Über! — не відразу зрозумів Давид.
— Über! Ці… вівці… іншої віри. Я відразу зателефонувала куди треба, щоб розібралися. Їхню церкву заборонили, а я чую: дзвони дзвонять. Зовсім совість втратили. Мені з онуками ньÜзрум не дають спокійно подивитися. Серіал якраз почався. Порушники! Нічого святого! Тьху на них. Über! — вона загорнула сиве пасмо за край хустки.
— Über! Сумно, — відповів Давид. — Прощавайте. Über!
У під’їзді Давид з вікна верхнього поверху визирнув на вулицю. З десяток віруючих öсобин лежали на асфальті. У всіх з рота текла піна. Зелені чоловічки вийшли з церкви. Слідом за ними виплила Äфродіта… Давид зачинив вікно і миттю заховався від суворої реальності у своїй квартирі.
— Дамблдоре, дивись, кого я приніс.
Давид поклав пса у ванну, щоб змити налиплий на лапи й живіт бруд. Робозвірятко так ні на що і не реагувало.
— Тобі потрібно зняти напругу, депресія здолала, чи ти зібрався самостверджуватися таким чином? — поцікавився Дамблдор.
— Ну, що ти, Дамбле, справді? Навіть не смішно. Я знайшов цього бідолаху. Судячи з крайн… останнього запису голосу господаря, його прогнали з дому. Можеш перевірити, чи не розшукують? Серійний номер KF78HF20G.
— Робопес не значиться в розшуку. Як його назвемо? — запитав Дамблдор.
— Гарне питання. У мене ідей немає. Може, ти запропонуєш?
— Якби міг, — розчулився Дамблдор, — я підбіг би й обійняв би тебе зараз, Давиде. І розплакався б. Ти серйозно хочеш, щоб я назвав його?
— Так, я хочу, щоб ти назвав нашого вихованця.
— Ікло, — недовго думаючи, сказав Дамблдор. — Англійською його ім’я звучало б «Fang».
— Ікло? — Давид задумався. —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «TÜK, Арт Антонян», після закриття браузера.