Читати книгу - "Рубінова книга, Керстін Гір"

— Ти зі мною розмовляєш?

— Хтось знав, що ми там будемо. Але звідки? І як це взагалі можливо?

— Вільбур… одне його око було… — раптом мені неймовірно захотілося блювати.

— Що ти робиш?

Я давилась, але нічого не виходило.

— Ґвендолін, нам треба он туди! Глибоко вдихни, і все минеться!

Я випросталася. З мене досить, досить…

— Все минеться? — Хоча мені хотілося верещати, я змусила себе говорити дуже повільно й чітко. — Минеться те, що я тільки-но вбила людину? Минеться, що все моє життя сьогодні зненацька перевернулося догори дригом? Минеться, що одному чванькуватому, патлатому жлобу в шовкових панчохах і зі скрипкою більше нічого робити, крім як постійно командувати мною, хоча я щойно врятувала його засране життя? Коли тебе це цікавить, у мене є всі підстави виблювати! І на випадок, якщо тобі це цікаво — від тебе теж! Виблювати!

Окей, останню фразу я, можливо, таки трохи завищала, але не занадто. Натомість я раптово відчула, як це чудово — все виплеснути. Вперше за сьогодні я відчула себе справді вільною, і блювати мені більше не хотілося.

Гідеон так розгублено дивився на мене, що я б захихотіла, якби не була в такому розпачі. Ха! Нарешті і йому заціпило!

— Я хочу додому, — я збиралась якнайгідніше закріпити свій тріумф. На жаль, мені це не зовсім вдалося, бо ж варто було мені згадати сім'ю, як мої губи раптом затремтіли, і я відчула, що мої очі наповнюються сльозами.

Лайно, лайно, лайно!

— Все гаразд, — сказав Ґідеон.

Його напрочуд м'який тон виявився занадто м'яким для мого самовладання. Рясні сльози покотилися мені з очей, і я не могла з цим нічого вдіяти.

— Агов, Ґвендолін. Мені дуже шкода. — Ґідеон раптово підійшов до мене, взяв мене за плечі й притягнув до себе. — Я, ідіот, забув, як воно тобі зараз, — бурмотів він десь за моїм вухом. — До того ж я ще пам'ятаю, як ніяково почувався, коли перескакував перші рази. Дарма що вчився фехтувати. Не кажучи вже про навчання гри на скрипці…

Його рука гладила моє волосся.

Та я схлипувала дедалі голосніше.

— Ну не плач, — мовив він безпорадно. — Все добре.

Але нічого доброго не було. Все було препогано. Дика гонитва сьогодні вночі, коли мене взяли за злодійку, моторошні очі Ракоці, граф зі своїм крижаним голосом і залізною рукою на моєму горлі, і врешті-решт бідолашний Вільбур і той чоловік у чорному, якому я застромила в спину шпагу. І перш за все те, що я не спроможна була висловити Ґідеонові свою думку, не розрюмсавшись і не напросившись на розраду!

Я вирвалася з його рук.

Боже, де моя самоповага? Я збентежено витерла рукою обличчя.

— Носовичок? — спитав він і, посміхаючись, витягнув з кишені хустинку лимонного кольору з мереживами. — У часи рококо, на жаль, не було паперових. Але я тобі його дарую.

Я саме збиралася взяти хусточку, коли поруч загальмував чорний лімузин.

В авто нас чекав містер Джордж, лисина його була вкрита потом, і щойно я глянула на нього, як безперервна круговерть моїх думок трохи спинилася. Залишилася тільки смертельна втома.

— Ми мало не здуріли, так переживали, — схвильовано сказав містер Джордж. — О Боже, Ґідеоне, що з твоєю рукою? Ти спливаєш кров'ю! А Ґвендолін сама не своя! Вона поранена?

— Хіба що стомлена, — кинув Ґідеон. — Ми відвеземо її додому.

— Але так не піде! Ми повинні вас обох обстежити, і нам треба швидше подбати про твою рану!

— Кров давно вже не тече, це всього лише подряпина, їй-бо. Ґвендолін хоче додому.

— Вона, напевно, недостатньо елапсувала. Завтра вранці хай іде до школи і…

Голос Ґідеона набув знайомого гордовитого тону, але цього разу стосувався він не мене.

— Містере Джордж. Її не було три години, і цього вистачить на найближчі вісімнадцять годин.

— Можливо, вистачить, — відказав містер Джордж. — Але це суперечить правилам, і, крім того, ми повинні знати…

— Містере Джордж!

Той здався, повернувся до водія і постукав у вікно кабіни. Скляна перепона з гудінням поповзла вниз.

— Поверніть праворуч на Берклі-стрит, — сказав він. — Зробимо невеликий гак. Бурдонська площа, 81.

Я полегшено зітхнула, коли машина повернула на Берклі-стрит. Мені треба було додому. До мами.

Містер Джордж серйозно подивився на мене. Його погляд був сповнений співчуття, ніби він зроду ще не бачив чогось жалюгіднішого за мене.

— Що ж, на Бога, сталося?

Все та ж гнітюча втома.

— На нашу карету в Гайд-парку напало троє якихось гицелів, — відповів Ґідеон. — Кучера застрелили.

— О Боже, — сказав містер Джордж. — Я цього не розумію, але щось воно означає.

— І що?

— В «Анналах» записано: 14 вересня 1782 року. Вартового другого ступеня Джеймса Вільбура знайдено мертвим у Гайд-парку. Пострілом з пістолета йому знесло півобличчя. Ніхто так і не дізнався, хто це скоїв.

— Тепер ми це знаємо, — похмуро сказав Ґідеон. — Себто я знаю, який був на вигляд убивця, та не знаю, як його звали.

— А я його вколошкала, — тупо сказала я.

— Що?!

— Вона увігнала Вільбуровому вбивці шпагу в спину, — зауважив Ґідеон. — 3 розгону. Ми, щоправда, не знаємо, чи вона справді випустила з нього дух.

Блакитні очі містера Джорджа округлилися.

— Що вона зробила?!

— Їх було двоє проти одного, — пробурмотіла я. — Не могла ж я просто так на це дивитися.

— Їх було троє проти одного, — поправив Ґідеон. — І з одним я вже впорався. Я ж казав тобі сидіти в кареті, хай там що!

— Щось мені не здавалося, що ти ще довго протримаєшся, — сказала я, не дивлячись на нього.

Ґідеон мовчав.

Містер Джордж перевів погляд з одного на іншу і захитав головою.

— От халепа так халепа! Твоя матуся нас уб'є, Ґвендолін! Це мала бути цілком безпечна операція! Розмова з графом у тому ж таки будинку, ні краплини ризику. Ти не мала наражатися на небезпеку ні на секунду. А натомість ви мчите через півміста, а тоді на вас наскакують якісь зарізяки! Ґідеоне, заради Бога! Що ти собі тільки думав!

— Все б пройшло чудово, якби хтось нас не зрадив, — сердито буркнув Ґідеон. — Хтось, хто знав про наш візит. Хтось, хто зміг переконати бідолаху Вільбура відвезти нас на якусь зустріч у парку.

— Але навіщо вас комусь убивати? І хто міг знати, що ви навідаєтеся саме цього дня? Все це не має жодного сенсу! — Містер Джордж прикусив нижню губу. — Ось ми і