Читати книгу - "Лабіринти. Частина 1, Крістіна Таченко"

- Діяти потрібно перед самим відкриттям порталу, а до того потрібно буде замаскуватися та чекати поблизу, - сказала Мелінда.
Ар'я цілком погоджувалась з ними.
- Я теж думала про союзників. Нам потрібно взяти з собою декілька могутніх ельфів та попросити про допомогу у крилатих ельфів. Ще треба зв'язатися з чаклунами із Відвічного Лісу.
- Мої вікінги завжи готові допомагати! - вигукнув Ейрік.
- Ковбої теж нас не залишать у біді! - войовничо сказав Джеймс.
- Обов’язково потрібно викликати Аля! Він просто незамінний крилатий ельф!
- А Віту теж треба буде брати з собою? - захвилювався Максим.
- Ні, Максе! З неї досить того, що довелося контактувала з Левом через Колодязь Таємниць.

- А де ж вона буде, коли відбуватиметься штурм костелу? - запитав Макс, тривожно поглядаючи на Ар'ю.

- У Аля в будиночку. Там її ніхто не знайде, - відповіла вона, її голос звучав спокійно, але очі видавали її хвилювання. - Потрапити в той гірський будиночок не так просто. Він схований серед скель і лише кілька людей знають про це місце.

- Це радує, але все одно я переживатиму за неї, - сказав Макс, стискаючи кулаки від роздумів.

- Я розумію тебе, - мовила Мелінда, її погляд був м’яким, але проникливим. - Проте, гадаю, що тобі в той момент буде не до того! Ти будеш думати лише про те, як поскоріше завершити свою місію та залишитися живим і не ушкодженим у майбутній битві.

Макс не відповів, але його погляд став важким, він був налаштований серйозно, розуміючи, що війна не пробачає слабкості.

Ар'я дивилася на всіх, її обличчя виблискувало від виснаження, але вона розуміла важливість того, що мала сказати.

- Друзі, давайте відпочивати, - сказала вона, її голос був теплим і навіть у цій важкій ситуації він ніс спокій. - Адже сьогодні був важкий день. Завтра сплануємо усе до кінця.

Вона звернула погляд на Юліана. Весь вечір, після того як він повернувся, вона мріяла лише про одне - опинитися з ним на одинці в їхній подружній спальні. Довгі дні без нього були для неї важкими і тепер, коли він знову був поряд, вона відчувала, як її серце б'ється швидше від надії на мить спокою й інтимності.

Усі розійшлися по кімнатах, а Мелінда викликала Макса на розмову у сад. Деякі ельфійки все ще не спали і грали на арфах та співали. Зорі та світлячки світили по особливому і цей вечір був неймовірно-прекрасним. Макс відмітив для себе, що в світі людей уже почалася осінь, а тут було літо. «Можливо тут завжди літо? Можливо у всьому Задзеркаллі завжди і постійно літо? Треба дізнатися! Це надто цікавий факт, якщо це дійсно так» - думав він, ступаючи за Меліндою.

Вони присіли на лавочку в затінку. Над ними росли кущі, що виглядали як витончені зелені фрески, утворюючи живу арку. Кущі були вкраплені чудовими квітами і їхній аромат був неймовірно ніжним, майже магічним. Він п’янив, зачаровував і заповнював простір навколо, немов захоплював душу, змушуючи забути про все на світі.

Мелінда мовчки витягла зі своєї невеличкої сумочки, вишитої різнобарвними нитками, чорну трубку. Вона була довга і тонка, як палиця, яка здавалася не зовсім звичайною для тих місць. Макс, поглянувши на цей предмет, миттєво згадав серіал про Шерлока Холмса. В голові з’явилася сцена з Лорою Лайонс, яка також курила схожу трубку. Він усміхнувся, але швидко повернув увагу до того, що робила Мелінда. Вона насипала в трубку щось із маленької торбинки. Її рухи були спокійними, точними, немов у неї був свій ритуал.

- Куриш? - запитала вона, її голос був таємничим, а ліву брову вона підняла так, що це додавало її вигляду загадковості.

- А що це? - відповів Макс, вражений її поведінкою, але з цікавістю.

- Cannabis sativa з Азії, - Мелінда відповіла, її очі блищали від загадки, що ховалася в її словах.

Макс не зміг стримати сміху. Це була одна з тих ситуацій, коли не можна було не посміятися, адже все було так несподівано і водночас інтригуюче.

- Давай! Розслабишся! - спокушала його Мелінда, її голос звучав м’яко, мов прохання, яке важко відкинути.

- Не думав, що ти таким займаєшся... - відповів Макс, все ще здивований, але вже більше зацікавлений.

- Хм... Ти про мене ще багато чого не знаєш, - сказала Мелінда і в її голосі з’явилася грайлива нотка.

Вона клацнула пальцями і в ту ж мить її зілля запалилося, виблискуючи м’яким теплом.

- Я не люблю запальничок, - відказала Провидиця, затягуючись з трубки, і хихикнула. Вона протягнула трубку Максу.

Макс злегка вагався, але потім зробив затяжку.

- Давно не курив таке, - сказав Макс, намагаючись приховати посмішку.

- Я в курсі, - відповіла вона з таємничим поглядом, який немов промовляв більше, ніж слова.

Затягнувшись, вона подивилася на нього з виразом, що мовби читав його думки. Потім передала трубку хлопцеві знову.

- Звідки ти знаєш? - запитав Макс, затягуючись ще раз. Він відчув, як тепло розсипається по його тілу, даруючи м’яку розслабленість.

- Це написано в твоїх очах, - сказала Мелінда, її голос був впевнений, і в ньому звучала особлива магія. Вона передала трубку йому знову.

Макс зробив ще одну затяжку і відчув, як зілля почало майже повністю згорати. Мелінда дістала свою торбинку і поновила порцію, даючи йому зрозуміти, що це ще не кінець цієї маленької пригоди.