Читати книгу - "Лабіринти. Частина 1, Крістіна Таченко"

- То що там у вас з Вітою? - промовила вона, курячи далі.
Макс трохи помовчав, затягнувся, а потім сказав:
- Та не знаю. Вона гостює у ельфа, а я ревную.
Пройшло декілька хвилин, поки Мелінда промовила:
- Не переживай. Ельфам не можна мати стосунки з людьми. А Аль не такий, шо буде порушувати закони свого народу.

Вони докурили і ефект трави почав проявлятися. Відчуття було приємним і неймовірно м’яким, наче весь світ став трохи затуманений, але водночас більш чуттєвий. Здавалося, що кожен звук, кожен рух навколо ставали чіткішими і водночас далекими. Час тягнувся, все навколо втратило свою чіткість, як у мріях. Вони сиділи в тиші, кожен поглинений своїми думками. Мелінда тихо спостерігала за Максом, розуміючи, як дія трави поглинає його. І чи то завдяки траві, чи, може, через її слова, він повністю розслабився. Викинувши всі дурні думки, які зазвичай йому заважали, він став спокійнішим.
- От коли вона повернеться, то я зразу їй скажу про те, що кохаю її!
- Ти класний, Максе! - сказала Мелінда, піднімаючись з лавочки.

Її голос був м’яким, але в ньому відчувалась якась особлива теплота, що додавала моменту особливого значення. Вона зупинилася над ним і, без жодного попередження, нахилилася поцілувавши його. Макс від несподіванки не зміг вимовити ані слова - усе його єство затремтіло від цього раптового жесту. В його голові був справжній калейдоскоп емоцій, а серце почало битися швидше.

- І цілуєшся ти класно... - додала відьма, посміхаючись, і, наче нічого особливого не сталося, повільно пішла в бік палацу.

Макс залишився сидіти, не в змозі повірити в те, що тільки що відбулося. Всі думки, що кружляли в його голові, зникли в ту ж мить, коли він відчув її губи на своїх. Потроху прийшовши в себе, він крикнув їй в слід:

- А як же Люціан?

Мелінда голосно засміялась і нічого не відповіла...