Читати книгу - "Троянди, Мері Горн"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я не пам’ятаю, як доїхала додому. Було холодно чи ні. Не мала поняття, я близька до зриву чергової порції сліз чи вони в мене закінчилися і я відчувала себе абсолютно розбитою. Чому мені для розуміння того, що я справді відчуваю щось більше до Артема ніж просто дружбу, а була це насправді любов, потрібно було ледь не втратити його? Я розуміла чому він відштовхнув мене. Я сказала йому надто болючі слова. По факту, такі ж що і почула щойно.
Вдома я одразу пішла до себе в кімнату. На кухні батько щось готував і спитав мене але я навіть не почувши про що він, відповіла «Потім». Вперше я відчувала повну байдужість до всього що мене оточувало. У своїй кімнаті я лягла на ліжко, віткнувшись головою у подушку. Повернувши пізніше її вліво побачила ті самі ранішні троянди і не стримала посмішки. Остані. Це останні квіти подаровані ним.
Напевно, мені варто було запротестувати у лікарні і не іти просто так. Мабуть, мені варто було залишитися із ним. Варто…варто. Як же їх багато. Але ж і знала що він не дозволить. Лікар сказав, що йому не можна нервувати. Напевно, саме тому я і пішла. У кімнату постукали а тоді зайшов Мишко.
- Сістер, ти чого? - спитав малий а я тільки похитала головою.
- Все добре, Мишко. Просто хочу побути сама.
- Тато вечерю приготував. Казав покликати тебе.
- Я не хочу.
Я заплющила очі і почула як двері зачинилися. З вуст зірвався важкий видих. Я здригнулася відчуваючи чиїсь руки у себе на плечі і відчула як ліжко піді мною ледь прогнулося. Повернувши голову побачила Мишка що обійняв мене.
- Я ніколи не бачив тебе такою. Юля, що сталося?
Я дивилася на нього а тоді повернулася до брата обличчям і прикусила губу.
- Знаєш…колись у тебе зявиться дівчина. А це колись станеться. Ти…якщо ти відчуватимеш що кохаєш її а вона тобі відмовить тоді, вислухай її якщо вона прийде до тебе на наступний день після того як ти її кинув. Можливо вона просто ідіотка і не розуміла себе і своїх емоцій днем назад.
Брат хмикнув.
- Ти з Артемом посварилася?
З моїх очей покотилася сльоза і я встала змахнувши її.
- Він…я сказала йому що все закінчено. А зараз, шалено шкодую за власні слова.
- Так скажи йому про це, - сказав Мишко також підводячись.
- Казала. Тепер він вважає що мені просто його жаль і що насправді я не кохаю його а просто…жалію.
Брат поставив свою голову мені на плече.
- Тоді дай йому час, впевнений що він тебе любить і вислухає.
Я повернулася до брата і обійняла його. Можливо він має рацію…
Через три дні
Вранці я прокинулася, вмилася і одягнувши білі шорти і такий ще топ, спустилася на перший поверх. Батька вже не було а Мишко лежав у вітальні на підлозі це викликало в мене сміх і спогад про мою консультацію.
- Смієшся? Це вже прогрес! - гукнув брат із вітальні, - Гарного і вдалого дня
- Дякую, і тобі також.
Вийшовши на двір я одягнула сонцезахисні окуляри. Так, як мене офіційно не звільнили я ходила на роботу. Але сьогодні вранці як і вчора по дорозі до зупинки я повернула у наш сад і посміхнулася побачивши як батько розбирається з робітниками котрі носять добриво. Побачивши мене він посміхнувся.
- Радий тебе бачити, - я обійняла батька і посміхнулася йому.
- І я тебе, татусю. Робота іде повним ходом, - сказала я дивлячись на те як робітники носять добриво.
Батько посміхнувся.
- Ми б ніколи не повернули це місце якби не Артем. Ти сьогодні нарешті підеш до нього?
Я прикусила нижню губу. Насправді, це було у моїх планах ще вчора але мені було страшно що іще не час. Тому я просто знизила плечима і глянула на прилавок за яким крутилася весела дівчина.
- О, а це хто?
Батько посміхнувся.
- Знайомся, так як ти у нас зараз зайнята дівчина, я вирішив взяти на роботу дівчину. Принаймні на період літа. Це однокласниця Мишка. Прийшла сама по оголошенню, думаю вона чудово впорається із задачею складати букети.
Я примружила очі і глянула на тата.
- Заміну мені знайшов. Ну-ну.
Тато засміявся і знову обійняв мене.
- Ти у мене незамінна. А ось ці черепахи так…
Батько нову повернувся до робітників а я підійшла до прилавка.
- Доброго дня. Бажаєте букет? - защебетала дівчина і мило мені посміхнулася.
Я не стримала своєї посмішки.
- Так, тільки я зроблю сама.
- Ой, перепрошую але це неможливо. Ви можете сказати які квіти бажаєте, і я все вам складу.
Я посміхнулася їй а тоді зняла окуляри і простягнула руку.
- Ти напевно мене не знаєш. Я сестра Мишка. Юля.
Дівчина іще ширше посміхнулася мені.
- Я Діана. Рада познайомитися, і перепрошую що не впізнала вас.
- Без проблем. Дай мені будь ласка ножнички.
Дівчина простягнула мені їх і я поклала свою сумку на прилавок.
- Не проти якщо вона тут трішки постоїть? - спитала я.
- О, ні. Жодних проблем.
Я пішла в сад до білих ромашок. Кеті, дуже люб’язно допомогла мені з уподобаннями Артема. Я зрізала декілька ромашок а тоді маленькі троянди.
Я прикусила губу коли випадково вколола палець. От чорт. Пізніше я склала букет, отримала захоплення Діани а опісля взяла із сумки записку. Що ж, раніше він мені приносив букетики тепер моя черга.
Я відкрила її і взявши ручку почала писати
«Можливо ти мене і забув, але я так точно ні. Ти мені потрібен, і сподіваюся я тобі також… »
MY&R
Чому саме такий підпис? MY - Максимівна Юля. Але мені і досі було цікаво як розшифровується підпис Артема. Я подякувала Діані, побажала всім гарного дня і пішла на зупинку. Сьогодні Артема повинні виписати додому. Точніше не повинні, а як сказала Кеті він погрожує що втече звідти. Я вийшла неподалік квартири Артема. Побачивши Кеті пішла одразу до неї.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Троянди, Мері Горн», після закриття браузера.