Читати книгу - "Знак Хаосу"

— Я не заподію йому шкоди, — сказала вона, витираючи очі, щоки, підборіддя. — Я ж казала, що маю намір тільки захищати його.

— Нам потрібно більше відомостей, ніж ці. — Мандор знову простягнув руку до кульки.

— Зачекай, — сказав я йому, а потім звернувся до неї. — Ти можеш, принаймні, сказати мені, чому ти не можеш сказати мені цього?

— Ні, — відповіла вона. — Це було б практично те ж саме.

Я раптом побачив у цій проблемі щось від теорії програмування і вирішив спробувати з іншого кінця.

— Ти повинна захищати мене за всяку ціну? — Запитав я. — Це твоя головна функція?

— Так.

— І тобі не належить повідомляти мені, хто поставив перед тобою це завдання або чому?

— Так.

— А що, якщо ти могла б захистити мене, тільки розповівши мені про це?

Вона наморщила лоб.

— Я… — Промовила вона. — Я не… тільки таким чином?

Вона заплющила очі і підняла до лиця долоні.

— Я… Тоді мені довелося б тобі розповісти.

— От тепер ми до чогось приходимо, — зрадів я. — Ти готова будеш порушити другорядний наказ заради виконання головного?

— Так, але описана тобою ситуація нереальна, — сказала вона.

— Я подбаю про те, щоб вона була реальною, — сказав раптово Мандор. — Ти не зможеш дотримуватися першого наказу, якщо перестанеш існувати. Отже, ти порушиш його, якщо дозволиш знищити себе, а я знищу тебе, якщо ти не відповісиш на це питання.

— Не думаю, — посміхнулася вона.

— Це чому ж?

— Запитай у Мерліна, якою стане дипломатична ситуація, якщо дочку прем'єр-міністра Бегми знайдуть померлою в його кімнаті при таємничих обставинах — особливо, коли він вже й так у відповіді за зникнення її сестри.

Мандор насупився і подивився на мене.

— Це не має значення, — сказав я йому. — Вона бреше. Якщо з нею що-небудь трапиться, то просто повернеться справжня Найда. Я бачив, як це трапилося з Джорджем Хансеном, Мег Девлін і Вінтою Бейль.

— Зазвичай саме так і відбувається — за винятком однієї дрібниці. Коли я вселялася у їх тіла, вони всі були живими. А Найда тільки-тільки померла після важкої хвороби. Однак, вона була саме тим, що мені було потрібно, і тому я заволоділа її тілом і зцілила його. Її в цьому світі більше немає. Якщо я покину тіло, то ви залишитеся або з трупом, або з повною кретинкою.

— Блефуеш, — не повірив я, але згадав слова Віаль про хворобу Найди.

— Ні, — сказала вона, — не блефую.

— Це не має значення, — заявив я їй.

— Мандор, — звернувся я, повертаючись до нього, — ти сказав, що можеш не дати їй покинути це тіло і слідувати за мною?

— Так, — підтвердив він.

— Гаразд, Найда, — сказав я, — я маю намір кудись відправитися і піддатися там крайній небезпеці. Я не маю наміру дозволяти тобі слідувати за мною і виконувати наказ, який тобі дали. Адже ти не послухаєш мене?

— Ні, — відповіла вона.

— Ти не даєш мені ніякого вибору, крім як тримати тебе в ув'язненні, поки я займаюся своєю справою.

Вона зітхнула.

— Я фізично не здатна сказати тобі, — повідала вона, — справа тут не в бажанні. Але… по-моєму, я знайшла спосіб обійти це.

— Який саме?

— Здається, я можу довірити таємницю третій стороні, яка теж бажає тобі безпеки.

— Ти хочеш сказати…

— Якщо ти на деякий час вийдеш з кімнати, то я постараюся розповісти твоєму братові те, чого не можу пояснити тобі.

Мій погляд зустрівся з поглядом Мандора. А потім я сказав:

— Зараз я вийду на хвилину в коридор.

Я вийшов. Поки я вивчав гобелен на стіні, мене турбувало багато речей, і не в останню чергу те, що я ніколи не говорив їй, що Мандор — мій брат.

Коли двері після довгого очікування відкрилися, Мандор подивився на мене, а потім озирнувся. Коли я попрямував до нього, він підняв руку. Я зупинився, і він ступив за двері і підійшов до мене. Підходячи, він продовжував озиратися.

— Це палац Амбера? — Запитав він.

— Так, напевно, не саме розкішне його крило, але тут мій дім.

— Я б хотів оглянути його при більш спокійних обставинах, — сказав він.

— Вирішено, — кивнув я. — Так що ж там сталося?

Він відвів погляд, виявив гобелен і став вивчати його.

— Справа дуже своєрідна, — сказав він. — Не можу.

— Що ти маєш на увазі?

— Ти ж досі віриш мені, чи не так?

— Звичайно.

— Тоді довірся мені в цьому. У мене є вагома причина не говорити тобі те, про що я дізнався.

— Кинь, Мандор! Що відбувається, чорт візьми?!

— Ті'га тобі не небезпечна. Вона дійсно піклується про твоє благополуччя.

— Що ж тут нового? Я хочу знати, чому?

— Залиш це, — порадив він, — відклади. Так буде краще.

Я похитав головою. Стиснув кулаки і озирнувся в пошуках, чого б його вдарити.

— Я знаю, які почуття ти відчуваєш, але прошу тебе не наполягати, — Повторив він.

— Ти хочеш сказати, що це знання якимось чином зашкодить мені?

— Цього я не говорив.

— Або ти хочеш сказати, що боїшся повідомити мені?

— Кинь це! — Різко сказав він.

Я відвернувся і оволодів собою.

— Мабуть, у тебе вагома причина, — вирішив нарешті я.

— Вагома.

— Я не маю наміру здаватися, — пообіцяв я йому. — Але у мене немає часу далі розбиратися з цією проблемою при такому опорі. Гаразд. У тебе є свої причини, а у мене підпирають невідкладні справи.

— Вона згадувала Юрта, Маску і Замок, де Бранд знайшов свої сили і свою могутність.

— Так, саме туди-то я і прямую.

— Вона буде супроводжувати тебе.

— Вона помиляється.

— Я б теж порадив тобі її не брати.

— Ти потримаєш її для мене, поки я не улагоджу справи?

— Ні, — відповів він, — тому що я вирушаю з тобою. Однак перед тим, як ми відбудемо, я введу її в дуже глибокий транс.

— Але ти не знаєш, що сталося з тих пір, як ми з тобою обідали. А трапилося багато, і у мене просто немає часу для введення тебе в курс справи.

— Це не має значення, — відкинув він мій довід. — Я знаю, що в справі беруть участь недружній чаклун, Юрт і небезпечне місце. Цього достатньо. Я вирушаю з тобою і допоможу тобі.

— Але цього може виявитися недостатньо.

— Навіть при цьому я думаю, що ті'га може стати на заваді.

— Я говорив не про неї. Я подумав про даму, що служить в даний момент вішалкою.

— Я як раз збирався запитати тебе про неї. Це ворог, покараний тобою?

— Так, вона була ворогом. І вона підступна, і не заслуговує довіри, і, кусаючись, впорскує отруту.