Читати книгу - "Одержимість"

навіть «недалеко» буває обтяжливим і сумним, а про неможливість подолати цю невелику відстань я взагалі не хочу говорити, тому що це все обман. Це, як Берлінська стіна. Лише метр товщини, а розділяла вона не просто місто, а людські долі. Та й містики у Баха, дійсно багато, тут ти права. Знаєш, я ніколи не був віруючою людиною в тому сенсі, з яким асоціюється у нас поняття церкви. Але я ніколи не був і атеїстом. По моєму — це дві рівнозначні крайності, тільки з різними знаками. І важко сказати, де тут плюс, де мінус.

— Так атеїст — це і є неверуючий. — заперечила Аня.

— Ні, сонце, ти помиляєшся. Атеїсти — це ті, хто боряться проти релігії. Я ж просто не належу до жодного з цих таборів. Можна не бути людиною, хто виконує церковні і релігійні канони, але й не відкидає можливості існування якихось сил. Ось і я не заперечую, більш того, я точно впевнений, що щось все ж таки існує, якась невідома, але потужна сила, яка керує якимись або, навіть, всіма моментами на землі. Це, до речі, є і у Баха, і у Абеляр, і у купи інших письменників-езотеристів. Адже, погодься, не може бути, щоб такий складний світ, в якому ми живемо, розвивався сам по собі. Але в цьому світі дуже багато недоліків, точніше, цьому світові дуже далеко до досконалості. І іноді складається така думка, що світ цей вийшов з-під контролю. Але це зовсім інша тема. Я просто дуже чітко розмежовую поняття віри і релігії. Не обов'язково бути людиною релігійною, не обов'язково ходити до церкви і фарбувати яйця на Великдень, важливо вірити в те, що для тебе важливо. Поважати і приймати те, що нам дано зверху, і не використовувати це проти інших. А що у нас виходить? Служителі культу, в більшості своїй, люди далеко не дурні. І вони розуміють, що наш народ, який не хоче вникати в суть питань буття і не хоче напружуватися, щоб зробити своє життя кращим, не шукає сам відповідей на питання, що цікавлять. Вони знають, що через свою лінь, необізнаность і страх, цей народ рано чи пізно прийде до них з поклоном, а це вже півсправи для приборкання і поневолення цього ж народу. З іншого боку, якщо, дійсно, розглядати створення світу, як описано в Біблії, то стає незрозуміло, для чого було створювати такий складний механізм, як організм, та ще й в такому розмаїтті.

— Прикольно, ніколи не чула такого трактування. — вона знову підібрала під себе ноги, скинувши босоножкі. — І не страшно жити з такими думками? Ти взагалі нормально спиш? Мені здається, що те, що робиться в твоїй голові, не може сприяти спокійному і глибокому сну. Ти що, правда, нічого не боїшся? Весь такий безстрашний і правильний?

— А з чого ти взяла, що не боюся, зовсім не бояться тільки божевільні, навіть люди перед суїцидом відчувають дикий страх.

— А ти це звідки знаєш? — з усмішкою запитала Аня. — Ти, що, пробував вже?

— Не розумнічай тільки, добре? — Алекс не злився, але його дратувала її несерйозність. — Знаю, тому що книги читаю, та й є у мене один знайомий психіатр. А звідки знаю? Зараз розкажу. Сідай зручніше і слухай. Просто практично у всіх людей, які вчинили самогубство, після розтину в крові виявляли величезний рівень адреналіну, а це — перший показник стресу. А що стосується мене, то, окрім чисто людських, так би мовити, стандартних страхів, у мене є і свої.

— Ну, наприклад? — запитала вона.

— Наприклад, я боюся залишитися без мрії, і не тому, що всі мої мрії збудуться, а тому, що не буде сенсу мріяти. Причин може бути безліч, просто з віком я все більше усвідомлюю і відфільтровує реально нездійсненні мрії. Повір, це дуже страшно жити без мрії.

— Ти знаєш, я, точно так думала, тільки у мене було все трохи по іншому. Я отримувала практично все, про що мріяла, щоправда, потім втрачала багато, але це була моя вина.

— Ось бачиш, Ань, я ж кажу, що страх рухає масами, і ти, не ображайся тільки — теж частина цієї маси. Тобі завжди хотілося стати індивідуальністю зі своїми думками і зі своїм талантом художника, стати яскравою особистістю, незалежною від натовпу і від чужої думки. Тобі ж завжди хотілося піднятися над масовою помилковістю поглядів і жити так, як тобі того хочеться. Але ти боїшся зараз зізнатися собі в тому, що ти особистість. Ти потрапляєш в залежність від своїх пристрастей і одержимостей. Тому, не обманюй себе, Анька, будь щирою.

— А я не можу бути завжди і з усіма щирою.

— Це чому?

— Та тому що, відкрившись одному, я можу нашкодити іншому.

— А ти не думала про те, що потрібно, в першу чергу, тобі. Поки у тебе немає дітей, ти зобов'язана тільки батькам. Тому у тебе є час і можливість стати тим, ким ти дійсно хочеш. Ти можеш бути з тим, з ким будеш щаслива, з ким ти просто хочеш бути, але хочеш по-справжньому, а не так, щоб просто було зручно і комфортно. Ось, якщо б у тебе були діти, тоді тобі довелося б багато чого змінювати в собі і підлаштовуватися під них. Але, поки ти ще не матір, просто знайди себе. Ти кинула малювати і зайнялася фотографією. Можливо, це і добре, якщо це, дійсно, твій вибір, але я чув, як ти говорила, що це через Бориса. Ти знову не щира до себе, бо дозволяєш почуттям керувати твоїм життям.

— Блін… Як багато філософії. Ти хоч сам живеш за такими принципами? — Аня втомлено посміхнулась. — Ти говориш про дітей, що вони змінюють весь світ, про відповідальність. Я не буду з тобою сперечатися, але розповім тобі одну історію. Ця історія сталася з моєю подругою, Тетяною. Вона старша за мене, але ми спілкуємося на рівних. Так ось, давно це було, вона була тоді молодою студенткою, яка закінчила перший курс, і після практики з друзями відправилася на канікули на кримський курорт. До речі, там ми з нею і познайомилися, я тоді була ще школяркою, а вона вже запалювала з хлопцями. Була вона настільки