Читати книгу - "Одержимість"

красива і ефектна, що дуже яскраво виділялася з натовпу своїх однокурсників. Пацани так до неї і липли, а ми всі їй заздрили. Але при всій тій увазі як наших, так і курортних хлопців, вона ніколи не виставляла себе зіркою, а завжди спілкувалася з нами, малолітками. Тоді на пляжі я випадково познайомила її з одним студентом зі столиці. Звали його Ігор, він знімав кімнату у нас в будинку і якось зголосився допомогти мені донести мольберт до берега моря. Там ми і зустріли Танюху. Він був роки на три старше за неї, закохався одразу і по самі вуха. Він не просто ходив за нею всюди, не просто дарував квіти і співав романси. З кожного дня канікул Ігор робив для неї свято. Він вигадував різні забави, походи, організовував пікніки і вечірки. Його любили всі, бо, його просто не можливо було не любити. Коротше, він був душею компанії, королем всіх танцмайданчиків і взагалі, він був просто королем курорту. Я тоді постійно малювала на березі, це був один з найспокійніших, позитивніших і безтурботних серпнів моєї юності, я ще не була обтяжена відносинами з хлопцами, вони мене тоді ще просто не цікавили. Але літо має властивість закінчуватися, і всі мої нові друзі роз'їхалися по своїх домівках, гуртожитках, інститутах та університетах. Я не люблю осінь з дитинства, бо вона завжди мені приносила тільки розставання. Літо, яскраві вогні, гучна весела музика, сміх, бризки шампанського, натовпи туристів, що розглядають мої картини, човни, катери і кораблі, які курсують, уздовж узбережжя… І, буквально, за кілька днів весь цей карнавал перетворюється в порожні набережні, в закриті магазинчики, в нудьгуючих продавців сувенірів. Ставало реально сумно від того, що навіть за чарівним заходом сонця, який ще зберігав літнє тепло, вже ніхто не спостерігав. Потяглися сумні осінні дні, я ходила в школу, в «художку», малювала в своєму сараї, коли була погода, виходила в гори чи просто на берег моря. Але як я була здивована, коли через два місяці я отримала від Таньки листівку із запрошенням на весілля. Я була настільки рада, що не могла стримати своїх емоцій. Раділа я не стільки зустрічі з подругою, скільки за неї саму. Я готувалася, чекала цього дня, пошила нову сукню, намалювала величезну картину в подарунок, вмовила батьків мене відпустити, і вони відпустили. Знаєш, бувають моменти подиву, нерозуміння або взагалі повного нерозуміння ситуації. Але те, що я побачила на весіллі, а я приїхала прямо в РАГС, бо не встигала по-іншому, мене просто шокувало і вибило з колії. Дивлюся, моя Танька стоїть, щаслива, вся в білому, в вельоні, з зачіскою, ну просто принцеса, іншого слова і не підбереш, а поруч крендель якийсь, дрібний і непримітний, не те, що Ігорчик був. Я нічого не зрозуміла спочатку, але потім мені Танюха все роз'яснила. Виявляється, це її наречений був, справжній, з яким вона весілля планувала ще навесні, до нашого знайомства, та й до знайомства з Ігорем, а влітку просто романчик закрутився, справа-то молода, як вона сама казала. Але була одна невелика проблемка, і про цю проблемку вона розповіла тільки мені. Виявилося, що вона була вагітна, але татком був зовсім не її новоспечений чоловік, а наш Ігор. Я спочатку зраділа, подумала з дитячої наївності, що все ще може повернутися назад, але з часом зрозуміла, що не все так просто в дорослому житті. Вона пішла в декрет, потім закінчила заочно університет, чоловіка її призначили дипломатом в якусь африканську країну, і вони поїхали. Зустрілися ми вже через багато років, коли її донці було вісімнадцять років, і вона виходила заміж теж за щойно спеченого дипломата. Прикинь, наша дружба протрималася вісімнадцять років, і це при тому, що ми бачилися дуже рідко, часом, один раз на декілька років. Ігор теж приїжджав до нас в місто кілька разів, ми разом купалися, відпочивали, він ніколи не питав про Таньку, а я сама не наважувалася йому розповісти. З одного боку я знала, що роблю не зовсім чесно, бо він повинен був знати про те, що десь росте його донька, з іншого боку, я була набагато молодша за нього і не могла вирішувати за людину, тим паче, що Танька, якби хотіла, то сама б йому розповіла. Ось, з першого погляду, начебто банальна історія, таких історій тисячі на землі, мільйони курортних романів і дітей, народжених в любові, але поза шлюбом. Але розв'язка тут була дуже цікавою. Я не знаю, хто розповів Таньчиній донці правду, але вона знайшла Ігоря і запросила до себе в гості. Вона тоді жила в будинку разом з матір'ю, в сенсі з Тетяною. Ігор приїхав з букетом квітів, він же нічого не знав, сіли вечеряти, всі здивовані, що ж відбувається, і лише я одна здогадувалася про ту грозу, яка повинна була вибухнути. Ну, мала, випивши трохи, посмілішала, і видала Ігорю всю правду про те, що він її справжній батько, але, насправді, він ніхто, бо покинув її матір і її саму, тоді ще ненароджену. Ігор намагався пояснити, що взагалі не в курсі був про існування його доньки, інакше зробив би все, аби бути разом. Але донька кричала і обзивала його покидьком, спокусившись на курорті на невинну молоду першокурсницю. Але, що найстрашніше, так це те, що Танька мовчала і не промовила ані слова. Я не могла бути присутньою при цій сцені, зірвалася з місця, сказала, що там, на кухні щось підгоряє і втекла, бо на мене така нудота підкотила, що я не могла дихати. Коли я повернулася в кімнату, то Ігоря вже не було. Танька ридала, мала теж, чоловік її пив горілку зі склянки, ну, просто повна сімейна ідилія. Я спробувала всіх заспокоїти, але мені люб'язно повідомили, що це я в усьому винна, бо, по-перше, це я їх познайомила, як виявилося, а по-друге, не зробила так, щоб всього цього не сталося. Я просто мовчки встала і поїхала. На вокзалі я зустріла Ігоря і розповіла йому все, що знала. І він один єдиний, хто сказав мені, що я все правильно зробила, і що він зробив би так само. Танька потім, звичайно перетелефонувала, вибачалася, але після тієї історії вже не було у нас такої дружби, яка була раніше. Ні, ми спілкуємося досі, але це вже зовсім не те. Розумієш? Донька народилася і виросла без батька. Це погано? Звичайно, погано, тим паче, що батько її живий-здоровий. Його