Читати книгу - "Час перед свiтанком, Сомерсет Вільям Моем"

ним настільки, як вона знала, наскільки їй було б легко бути з Діком; можливо, саме їх подружні стосунки змушували її соромитися Роджера, і в будь-якому випадку статеві зносини були чимось, про що їй було ніяково говорити. Вона часто червоніла, чуючи, як Джейн говорить про них так грубо. За день до того, як він повинен був уїхати, нагодувавши дітей вечерею і помивши посуд, вона вирушила на пошуки Роджера. Вона знайшла його в бібліотеці, утопленим у величезному кріслі з книгою в руках. Він з посмішкою підняв очі, коли вона увійшла.

- Я хотіла знайти що-небудь почитати, - мовила вона.

- Є з чого вибрати, - сказав він, кинувши оком на переповнені полиці.

Як ніби вона нічого не мала на увазі, вона сіла на підлокітник його крісла і, обійнявши його за шию, запитала його:

- Що це ви читаєте?

Він показав їй. Вона не поворухнулася. Її щоки палали, а голос був не зовсім твердим, коли вона заговорила.

- Роджере, коли ми говорили про це днями, і я сказала, що хочу бути вам хорошою дружиною, я мала на увазі кожне слово. Я мала на увазі все, що це означає. Я не хотіла робити жодних застережень.

- Ви дуже мила, любонько. Я б ніколи не побажав вам робити те, чого ви не хочете робити.

Вона легенько погладила його по щоці.

- Вам не здається, що було б добре, якби у нас була дитина? Оскільки у нас її ще не було, немає причин, чому б нам не завести її зараз.

Він закрив книгу, яку тримав у руках, і, трохи повернувши голову, наполовину серйозно, наполовину посміхаючись, подивився їй в очі.

- Любе серденько, я думаю, що у мене є ідея, чому ви сказали те, що сказали днями. Це було дуже мило з вашого боку. Але я не думаю, що помиляюся, вважаючи, що це сталося через зміну думки, а не через зміну у серці. І в цих речах головне - серце. Я не надаю великого значення вікторіанському поняттю подружніх прав. Я не думаю, що сексуальні стосунки є дуже задовільними, якщо вони не виникають із взаємного бажання; якщо вони цього не мають, в цьому є щось досить принизливе для обох сторін, хіба ви не так думаєте? Є певні речі, які ніхто не може змусити себе хотіти. Боюся, мені недостатньо того, що на моєму боці має бути бажання. Бажання -кумедна штука, ви не можете змусити його прийти, воно приходить непроханим; можливо, одного разу бажання буде взаємним; я буду знати, знаєте, вам не доведеться мені говорити.

Вона дивилася вниз, не відповідаючи; сльози виступили на її очах і повільно потекли по щоках. Він взяв її руку і поцілував її.

- Не плачте, моя мила. Немає сенсу горювати над речами, над якими ми не владні.

- Я так хотіла зробити вас щасливим.

- Ви зробили мене, кохана, ви зробили мене дуже щасливим. Моє серце сповнене теплого, відданого кохання до вас.

Вона зітхнула. Здавалося неприємним, що він повинен дати їй все, а вона нічого не повинна дати йому натомість, і жорстока частина цього, та частина, яка змушувала її з гіркотою усвідомлювати, що вона зазнала невдачі в тому, що хотіла зробити, так що її жертва ні до чого не привела, полягала в тому, що глибоко в її серці було почуття полегшення, що він задовольнився тим, що дозволив їх відносинам залишатись такими, якими вони були. Вона затремтіла, несподівано відчувши дрижання.

15

Роджер повернувся в Лондон і відновив свою роботу. У нього були вагомі підстави усвідомлювати, що Ноббі був надійним, розумним, чоловічком, тому, пославши за ним, він запропонував йому працювати кур'єром у власному відомстві. Ноббі ухопився за цей шанс. До інших переваг додавалось ще й те, що він зможе спати вдома, бо, як він сам сказав: «Я сімейна людина», і він відчував, як йому «жорстоко важко» бути відокремленим від його дружини та дітей.

- Загубленим, отак я відчуваю себе без пані, - сказав він Роджеру під час однієї з їхніх довгих розмов по дорозі на узбережжя, - і це смішно, якщо подумати про це, бо я не дуже хотів одружуватися, тільки вона ніколи не давала мені ні хвилини спокою, поки я цього не зробив. Хоча я казав їй раз, я казав п’ятдесят разів, що я не той чоловік, який одружується.

- Я припускаю, що вона знала, що було добре для вас, - посміхнувся Роджер.

- Ви ніколи не казали більш правдивого слова за все своє життя. І це є факт.

Одного дня у Військовому міністерстві Роджер помітив, що Ноббі хоче щось сказати, але соромиться це сказати. Він запитав, що сталося.

- Гаразд, сер, справа ось у чому; я розповів моїй старій, все, що ви зробили для мене, і вона каже: чи могла б вона сама вам подякувати?

- Я не знаю, Ноббі, що я зробив для вас більше, ніж ви для мене.

- Я сказав їй, що ви занадто зайняті, щоб вас турбувати, але ви знаєте, що таке жінки, сер, як тільки у їх головах з'являється ідея, вони, здається, не в змозі її звідтіля витягнути, і вона зводить мені життя, щоб я запитав вас, чи не прийдете ви одного разу на чашку чаю, коли зможете знайти час. Це було б рідкісне задоволення для дітей.

- Це все? Звичайно, я прийду. Скажіть дружині, що я буду з задоволенням.

Відразу визначивши дату, через кілька днів він поїхав з Ноббі до вбогого будиночка у Вестмінстерських нетрях, в якому Кларки займали перший поверх. Дружина Ноббі була маленькою, неохайною, жвавою жінкою з рідким рудим волоссям і відсутнім переднім зубом. Двоє дітей, дівчинка десяти років та хлопчик дев’яти років, були маленькими, однак з гострим обличчям; вони були вражені благовірним острахом, побачивши офіцера в уніформі, і дивилися на нього з безмовним подивом. Але пані Кларк була такою ж балакучою, як і її чоловік, і такою ж несвідомою. Вона мала такий самий гострий гумор кокні, що й він, і Роджер виявив, що сам від усієї душі сміється над її жартами. Він був зворушений, побачивши прихильність, яка очевидно існувала між членами цієї жвавої, задоволеної родини. Було також зворушливо