Читати книгу - "Блогерка для бандита, Джулія Рейвен"

— Вау, як круто! — із захопленням вигукнув Єгорка, коли ми зупинилися біля величезного будинку колишнього. Позашляховик Міші першим заїхав до двору, ми попрямували за ним.

Мені залишалося тільки зітхнути і натягнуто посміхнутися у відповідь синочкові. Хто-хто, а він неймовірно задоволений незапланованою подорожжю. Нехай навіть недалеко від міста.

Єгорці вистачило кволого пояснення, що ми їдемо у гості. Сестра образилася, що я нічого їй не розповідала і демонстративно сіла з Оленою до Міші в авто. Мене ж гнітило відчуття цілковитої безнадійності і невідання. Що Діма замислив?

Під пильним поглядом колишнього я зібрала ще дві валізи з речами, і ми однією великою компанією попрямували у передмістя, за вже знайомою мені адресою. Ніби старі друзі вирішили посмажити стейки на природі.

І навіщо Дімі все це? Спитати в нього я не наважилася, а він і не поспішав говорити. При дитині щось з'ясовувати — не найкращий вихід. Та й брехати вже безглуздо.

У такій важкій мовчанці ми їхали весь шлях. Іноді Єгорка розбавляв тишу, жваво коментуючи щось побачене за вікном, на що колишній неоднозначно гмикав. Особливо його потішила реакція сина на живу корову. І Діма мимоволі засміявся сам, коли син затріпотів від захоплення, але, зустрівшись зі мною очима в дзеркалі, відразу ж втратив усмішку.

— Матусю, ми тепер тут жити будемо? — поцікавився Єгорка, поки я тонула у своїх хвилюваннях. — Овва, і басейн є.

— Так, Єгоре Сергійовичу, ви тепер будете тут жити, — замість мене відповів Діма.

— Тимчасово, синку, — виправила, придушивши бажання нахамити колишньому. Не знаю, що він замислив, але я йому дитину не віддам.

— Можливо, ти й тимчасово… — злісно кинув колишній і вийшов з машини. — Але Єгор залишиться тут назавжди, — відчинивши дверцята з боку сина, Діма підхопив його на руки.

Я ж вдавилася обуренням і миттєво вистрибнула за ними. Колишній навіть не чекав на мене, а швидко крокував до будинку, щось завзято розповідаючи Єгорці. А син… син слухав його і дзвінко гоготав на увесь двір. Двоїсте відчуття шкребло душу. Якщо не брати до уваги обставини, за яких ми тут опинилися, вони дуже мило вдвох виглядали.

І як Дімі так швидко вдалося завоювати довіру Єгора? Ймовірно, синові у моєму вихованні бракувало чоловічої уваги, ось він і вирішив скористатися моментом.

За кілька кроків я наздогнала колишнього і перекрила йому шлях.

— І що тепер? — поцікавилась, не в змозі втримати гнівні нотки в голосі.

— А тепер, — Діма з викликом подивився мені в очі, — ласкаво просимо додому, — повільно прокарбував кожне слово. — Думаю, тепер ти поводитимешся розсудливіше.

— Єгоре, йди до мене, — я спробувала забрати дитину від Діми, але той не дозволив мені цього зробити. — Не можна йти до чужих дядьків на руки, — нагадала я, надаючи голосу суворості, хоча сама хотіла заревіти від паніки. Вся ця ситуація мене дико лякала.

— Але ж ти казала, що він твій друг, — насупився синочок. — І він такий прикольний.

— Чула, Злато: я прикольний, — оманливо спокійним тоном зауважив Діма, хоча в антрацитових очах затанцювали небезпечні іскри. — А ти вкотре дозволяєш собі зайвого, — трохи знизивши голос, він вгатив попередженням. — Йди до будинку, не дратуй мене.

До сверблячки під ребрами хотілося відповісти Дімі. Сказати щось таке, щоб збити цю недоречну іронію і впевненість. Але інстинкти диктували своє. Не в тому становищі я перебувала, щоб випробовувати долю. Повільно втягнувши велику порцію повітря, я вчергове за доволі короткий час змусила себе заспокоїтися. Не можна з ним сперечатися. Потрібно шукати мирні шляхи вирішення нашої ситуації.

— Матусю, — синочок збентежено пробелькотів, дивлячись на мою затримку. — Чому ти сумуєш? Він тебе образив? — уточнив, зовсім не стидаючись присутності Діми.

Сумно посміхнулася. Який же він хороший. Найкращий в мене. Хлопчиком він був жвавим і часто своєю прямолінійністю спантеличував. Крім зовнішності, він і характером був схожий на Діму. Правильно кажуть, що гени пальцем не розчавиш, все одно видно буде. Навіть не знаючи свого батька, Єгорка успадкував від нього по максимуму.

— Кгхм... ні, Єгорчику, — погладила сина по щічці, — не образив. Я просто трохи втомилася.

— Злато, — колишній перервав наш сентиментальний момент і хитнув головою у бік будинку.

Стиснула зуби від його командного тону і, щоб не зірватися при дитині, я лише коротко кивнула, мовляв, зрозуміла, і неохоче почовгала всередину. Діма з Єгоркою закрокували слідом.

Я все-одно не розуміла, для чого ми тут. Гаразд ще я з Єгором, сестра… але Олену навіщо було тягнути в передмістя? Чи Діма хоче дізнатися від неї решту сімейних таємниць?

Я проминула хол і запитально подивилася на колишнього. Далі куди?

— Праворуч.

І я знову послухалась. На вже знайомій кухні за столом сиділи Міра з Оленою, і про щось ледь чутно перешіптувалися. Міша по-хазяйськи нарізав овочі. От в кого в кого, а в цього хлопця ніколи не буває проблем з апетитом. Постійно щось жує, при будь-яких, навіть найнервовіших обставинах.

— Мішо, — колишній суворо гукнув його, — ввімкни Єгору в вітальні мультики і придивись за ним. Я поки поговорю з дівчатами. — Любиш мультики? — Діма зовсім іншим тоном звернувся до сина.