Читати книгу - "Блогерка для бандита, Джулія Рейвен"

— Мамо, можна? — Єгор з благанням в очах чекав на мій дозвіл. Вдома синочок нечасто сидить перед екраном, перегляд мультиків в нас обмежений. — Будь ласка, один, про міньйонів, — не вгавав він.

— Добре, — змучено здалася. Якраз все обговоримо без Єгорки, якщо вже Дімі так хочеться серйозних розмов.

Коли Єгорка з Мішею зникли з поля зору, колишній потягнув мене за лікоть до столу.

— Сідай, — знову сухий наказ, і я не наважилася не послухатися. Відсунула стілець і сіла біля Міри.

Діма з виглядом воєначальника сперся кулаками на стіл і кілька секунд сканував нас поглядом, від якого всі нутрощі скрутило у величезний вузол.

— Спочатку ви, — Діма жестом показав на сестру з помічницею. Дивно, але Олена за весь цей час навіть слова не промовила і не обурилася. На неї так стрес діє? — Уважно слухайте і не перебивайте. Вдруге повторювати не буду.

— Мгу, — помічниця з сестрою синхронно кивнули.

— Ми із Златою одружимося за десять днів. Ви живете тут до весілля і деякий час після...

— Але наві… — Олена спробувала щось сказати, але відразу замовкла під обважнілим поглядом Діми.

— Що буде далі… — колишній з паузою протягнув:

— ...будемо вирішувати поступово. Якщо будете себе нормально поводити — повернетеся додому з руками і ногами. Утнете якусь дурницю — вам буде непереливки.

Від почутого Міра злякано скривилася, на її очах виступили сльози.

— Дімо, може годі залякувати? — я голосно обурилася. — Вона ж ще зовсім дитина.

— Значить, чудово запам'ятає, що я сказав, — зі сміхом відказав він. — На сьогодні ви вільні, — колишній недбало махнув рукою. — Ідіть у вітальню, нам потрібно зі Златою з'ясувати деякі подробиці нашого минулого.

Олена з Мірою захитали головами, як китайські бовванчики і слухняно потупали в потрібну кімнату.

А я припинила дихати, дозволяючи незрозумілому занепокоєнню зв'язати мене по руках і ногах від усвідомлення, що ми залишилися з Дімою наодинці. Такою вразливою і беззахисною я давно себе не відчувала. Думки снували в голові, як пасажири в метро в годину пік. Повний безлад! Я ніц не розуміла, для чого колишній привіз нас усіх сюди. Для чого залишив сестру з помічницею жити в будинку. Для чого... запитань було безліч. Голова гуділа, ніби в ній оселився рій бджіл.

Що мені Дімі казати? Правду чи знову спробувати збрехати? Хоча, який в цьому сенс? Колишній зовсім не дурень. Звичайно, він і без того все зрозумів. Зрозумів за Єгорку, що він його.

Серце тріпотіло як поранене, липкий страх повільно ковзав по спині, а колишній продовжував нависати наді мною похмурою скелею.

Будь він проклятий! Якщо він гадає, що так просто може розпоряджатися чужити життями!

Зусиллям волі я струснула наплив паніки і, гордо скинувши підборіддя, зустрілась з Дімою поглядом, але відразу опинилася в пастці його антрацитових очей. У густій темряві, яка одним тільки кольором тягнула мене на дно.

— Злато, якого біса ти так вчинила тоді зі мною? — Діма порушив ущільнену тишу. — Хотіла таткові вгодити?