Читати книгу - "Розбивши її життя (частина 1), Сафо Мелі"

Майже одразу під моїм повідомленням засвітилася подвійна галочка: «Прочитано». Я завмер. Секунда, друга, третя, четверта… моє серце за цей час встигло зробити дванадцять ударів.

Ну ж, Ася, дай відповідь! Ну, ми ж дорослі люди, можемо нормально спілкуватися.

У вікні з'явився напис дрібним шрифтом: "... пише повідомлення". Я чекав і слухав свій пульс. У двері постукали, і увійшла Віра, несучи тарілку із сендвічами.

– Ось Олексій Олександрович… Вам погано? Може вікно відкрити?

– Все гаразд, віра. Але вікно відкрийте.

Вона зробила крок за мою спину, і тут же свіже повітря увірвалося в мій кабінет. Дихати стало значно легше.

– Договір для Щербініної готовий? – Я спробував відірвати погляд від екрану і глянув на Віру. – Віра, вам не казали, що заглядати в чужий комп'ютер не можна?

Вона виглядала на екран із-за мого плеча. Да-а-а, схоже, я розбалував свого секретаря.

– Ой, вибачте, Олексію Олександровичу. Я… я випадково. Вибачте! Договір зараз принесу! – Вона поспішила вибігти з мого кабінету, але я встиг помітити на її обличчі погано приховану усмішку.

Я спохмурнів: що б ця посмішка могла означати? І знову погляд впав на екран, де надійшло повідомлення у відповідь:

«Привіт»

Моє серце пропустило кілька ударів поспіль. Вона відповіла! Вона. Відповіла. Мені! Я радів, наче дитина. І також по-дитячому відповів:

«Як справи?»

І в наступну секунду, коли вона відповіла, моя радість зникла:

«Все відмінно. Якщо в тебе нічого серйозного, давай на цьому закінчимо. В мене справи.»

Мої пальці відразу опустилися на клавіші і почали швидко набирати текст:

«Пробач, що відволік. Ми могли б зустрітися поговорити?»

Очікування відповіді знову було нескінченним. Начебто вона думала і приймала для себе рішення.

«Ні, не бачу в цьому сенсу.»

«Асю… будь ласка!»

Повідомлення прочитане, і одразу поряд з фото з'явився червоний напис: «Не в мережі».

Блін, я якось не з того боку зайшов, чи що? Треба було якось інакше… Тепер вона взагалі перестане відповідати. І навіщо я взагалі запропонував їй зустрітися? Що я скажу? Все вийшло якось на автоматі. Я лаяв себе кілька хвилин, а потім все ж таки додав її номер у контакти і почав вивчати папери, що принесла Віра. Букви розпливалися перед очима, думки розбігалися, а рука постійно смикалася до мишки, щоб перевірити, чи не з'явилася в мережі Ася.

Працювати не виходило. Я закрив кришку ноутбука, випив каву і перекусив бутербродами, спостерігаючи за прекрасним містом за своїм вікном. Десь в одній із цих будівель зараз сидить Ася і вона, напевно, здивована тим, що я так раптово з'явився…

Після перекусу мені все ж таки з горем навпіл вдалося зосередитися і попрацювати.

– До побачення, Віро. – я вийшов зі свого кабінету. – Якщо буде щось термінове – я на зв'язку. Завтра буду з самого ранку.

– Добре, Олексію Олександровичу.

Тут я згадав, що мав ще одне доручення:

– Віра, коли ви повертаєтеся з відпустки?

– Із третього червня виходжу на роботу. Заяву підготую сьогодні та вранці віддам.

– Я не про це. Знайдіть хороший готель у Туреччині і забронюйте квитки на тиждень з п'ятого червня.

Все! Головне – поставлено та озвучено мету. Тепер без варіантів я їду у відпустку!

– Ви полетите один?

– Так.

– Добре. – Вірочка знову посміхнулася. – Зараз же все зроблю.

Я кивнув їй на знак подяки і покинув офіс.

Перед тим, як вирушити додому, заїхав ще на два об'єкти проконтролювати ситуацію та роздати чарівних пенделів. Загалом, на роботі все чітко та добре.

Вдома я перевдягся у спортивні шорти та майку, а потім вирушив на пробіжку. Запхнув у вуха бездротові навушники – ще одне диво техніки, яке освоїв ось тільки недавно, і під ритм музики побіг алеєю. Потрібно привести себе у форму перед відпусткою.

За десять хвилин пробіжки думки знову повернулися до Аси. Що ж це за хрін... Мене наскрізь просочила ностальгія? Чи просто сексу давно не було? А, Льоха? Відчуття, що її щоденник потрапив мені в руки не дарма, мене не покидало. Аж надто якось багато сталося за ці три дні: її будинок, щоденник, зустріч із Ромкою і ще одна незапланована з Наташою, а тепер ще виявилося, що навіть Вірочка з нею знайома… Не просто так все це, однозначно. Всесвіт ніби віщує мені щось на підвищених тонах. Але ось що саме? Чи це карма накрила за всі мої гріхи?

Вдома прийняв душ і влаштувався у улюбленому кріслі на балконі. Ні, все ж таки не дарма я вибирав квартиру з великим балконом. У теплу пору року тут я проводжу більшу частину часу. Мабуть, дається взнаки те, що я виріс у селі. Десь на підсвідомості мені був потрібний свій власний сад.

Я потягнув закладинку і відкрив синій щоденник на тому моменті, де перестав читати вчора.

Щоденник Касі

27 вересня

Настрою немає. Від слова "взагалі". В інституті завал, таке відчуття, що викладачі нас вирішили добити ще до настання першої сесії.

Вдома також радісних новин – нуль. У мами осіннє загострення. Постійно скаче тиск, п'є таблетки жменями. Але найсумніше те, що жоден з лікарів так і не зміг поставити їй чіткий діагноз і виписати нормальне правильне лікування. Знайомий тата порекомендував хорошого лікаря… у приватній клініці. Але звідки ми маємо такі гроші. Мама тільки ще більше рознервувалась і в результаті цієї розмови другий день майже не встає.

Ну і найсумніше я залишила насамкінець. Льоша знову випадає з мого життя. Я не знаю, що роблю не так. І телефон уже подарувала, щоб хоч якось ми могли контактувати поза селом, але він знову пропадає. Щодня бажаю йому доброго ранку та добраніч. Цікавлюся, як у нього справи, як робота, у відповідь приходить: «Добре, Кася!..», «Пізніше, зараз не можу…» або взагалі не приходить нічого.
Вранці відправила йому смс: