Читати книгу - "Розбивши її життя (частина 1), Сафо Мелі"

«Ти пам'ятаєш, що ми домовилися зустрітися 1 жовтня о третій біля фонтану? ;)»

Вже пів на дев'яту вечора, і від нього тиша...

Звичайно, я знову себе накручую. Ну, а що мені ще думати? Варто мені тільки виїхати з села, як він стає зовсім іншою людиною. Я не знаю, що робити далі, але мені все важче з кожним днем ​​розуміти, що він мені потрібний, а я йому – ні. І що, швидше за все, йому від мене потрібний був тільки секс…

Невже він такий гарний актор, а всі наші стосунки – ретельно спланована вистава? Я знову провалююся в якусь темряву, кінця якої не видно.

1 жовтня

Чекала його дві години під парасолькою на вітрі. Кросівки промокли наскрізь. А він так і не прийшов. На мої повідомлення не відповідає, спробувала зателефонувати – у нього взагалі виявляється телефон вимкнений.

Згадую його фразу: «І якщо ми дійсно любимо одне одного, якщо нічого не зміниться, то обов'язково за будь-яких обставин зустрінемося…»

Ну ось і все стає зрозумілим, Ася… Ти наївна ідіотка.

Олексій

Вся сторінка з цими двома записами була усіяна плямами від сліз. Місцями папір просто зморщився, а місцями розпливлася чорнильна паста. Моє серце стислося настільки, що мені здалося, зараз воно зупиниться і більше не заведеться.

Я відчував її біль, який вона довірила паперу. Намагаючись виговоритись, звільнитися, відчути хоч якесь полегшення. Зовсім ще молода Ася пережила не одне розставання зі мною. Вона переживала їх кілька. І кожне з них – довго, болісно і тяжко.

А що я?

Новини про вагітність Олени мене вдарили обухом по голові. Хотілося втекти, забути і не думати. Я реально злякався. Мені стало страшно від того, що незабаром я стану батьком. І, звичайно, я не був настільки байдужим, щоб не визнати свою дитину. Які б емоції я не відчув, отримавши таку новину, в результаті я все одно заспокоївся б і прийняв його. Я спробував боротися зі своєю долею, але в мене нічого не вийшло.

Мені потрібен був час, щоб привести свої думки та почуття до ладу. Щоб не втратити обидві роботи, я оформив лікарняний. Але всі мої плани провалилися. Замість того, щоб думати і щось вирішувати, я синячив з ранку до пізньої ночі. Це допомагало розслабити нерви і менше морочитися про свої проблеми. Щоб не приймати жодних рішень на емоціях, мені просто потрібна була пауза. А про те, що робити далі, я подумаю пізніше, коли протверезію.

Я бухав більше тижня так, що пам'ятаю цей період уривками, окремими кадрами. Пам'ятаю, що мені писала Ася, і кожне її повідомлення розривало моє серце на частини. Іноді знаходив у собі сили відповісти. Але більшу частину смс ігнорував, бо відганяв від себе всі думки про неї. Я боявся розмови з нею, зустрічі з нею та втратити її – все ще теж боявся. Тому вирішив, що нам потрібно спочатку віддалитися один від одного.

Мені здавалося, що я побухаю, прийду до тями і все само собою вирішиться. Адже ж буває так? Виявиться, що у Лєнки помилкова вагітність? Чи раптом ця дитина не моя і з'явиться справжній батько? Звичайно, я просто брехав собі, тягнув час і уникав реальності, яка мене взагалі не влаштовувала.

Своїм постійним алкогольним сп'янінням я не на жарт налякав матір. Спочатку вона просто зітхала. Потім намагалася зі мною заговорити, але я відповідав надто грубо, чим кривдив її. Потім вона просто почала мене уникати. Поки одного разу я не почув, як вона плаче у сусідній кімнаті. Схлипи, дуже тихі, але дуже гіркі країли мені серце. Вона намагалася не зірватися на ридання, стримуючи себе скільки могла. Тоді я вирішив, що час зав'язувати. На її долю й так багато страждань випало, а тут ще й син недоумок-алкаш. І більше вона не має нікого. Вона одна.

Все! Як би мені не було тяжко, завтра ані краплі не п'ю.