Читати книгу - "Будні феодала - 2, Олег Говда"

Сонячний промінь пробився крізь шар ялинових лап і кольнув у око. Хочеш, не хочеш, а доведеться вставати.

«Ви добре відпочили та відновили сили. За час відпочинку отримано досвід — «610» пунктів. Із загоном розділено «380» пунктів. Частина ваших бійців гідна підвищення»

Не знаю, хто саме, але один із моїх супутників точно заслуговує на пару слів подяки. Коли прокинеться… Мабуть, усю ніч біля мого ложа чатувала. Он як сопить солодко, прилаштувавши русяву голівку на моє плече. Ну і нехай відпочиває, турбувати не стану. Якщо ні Мамай, ні де ла Бусенор ще в курінь не увірвалися, отже, жодних термінових справ немає. Полежу трохи…

На відміну від вчорашнього дня я почував себе чудово. І виспався, і внутрішню рівновагу набув, і навіть згадав фрагменти минулого,  тих, що не вистачали. А саме, про важливу частину мого Кримського вояжу. Про нового товариша — Кара-мурзу. Гидкого зрадника, якого сам і помилував, всупереч проханням друзів — Сабудай-мурзу. Принца Саїн-булат хана... У долі якого я взяв найбезпосереднішу участь, що закінчилася поваленням і вбивством колишнього правителя Кримської орди Махмед-Гірея. Того самого, що влаштував нам пастку в Ак-Кермені, але завдяки моїй передбачливості і, чого там скромничати, полководницькому таланту, сам опинився у смертельній пастці. Оскільки хитрість його я розгадав, і тепер покійний хан був спійманий нинішнім правителем орди майже без війська у Перекопі.

Ну, а після його страти, і підтвердження шановними людьми чистоти крові Саїн-булат хана, що давало йому права на Кримський престол, стало набагато простіше. З фірманом нового хана, сотнею нукерів і моїх черкесів Сафар-бей привів до присяги всіх мурз, беїв і беків Кримської орди. Ну, а сам Саїн-булат, зібравши всі дари, які тільки зумів, поквапився з посольством до Стамбула. Оскільки тільки після схвалення султаном, він ставав справжнім правителем Криму, багатовікового васала Османської імперії.

Попрощалися ми з ним добре. Я отримав звання трибунчужного бека. І широким жестом відмовився від десяти тисяч талерів — подарунки султана і без мене знекровили скарбницю. Жест був оцінений і натомість я отримав негласний дозвіл ще трохи «попрацювати» на Муравському та Чорному шляхах. З єдиною умовою, вбивати тільки харцизів та башибузуків.

Умова мене цілком влаштовувала, тож ми з Булатом, випили чаю з шербетом та пахлавою, обнялися та й розкланялися. Новий хан навіть зійшов до того, що провів мене до самих дверей тронної зали, безперервно запевняючи у дружбі та посильній допомозі проти моїх ворогів. І, мабуть, щоб остаточно вразити неймовірною щедрістю, Саїн-булат хан дозволив мені вербувати у свій загін будь-якого його підданого. Від простого пастуха до вельможі.

Щиро кажучи, була в мене думка скористатися. Татари — вірні та віддані пану, як пси. Якщо не шкодувати грошей на екіпірування, та навчити як слід — порвуть будь-якого ворога, як Тузик грілку. Та й свого занадто близько не підпустять, доки не дозволю.

Але, розсудливо подумавши, вирішив від цієї ідеї відмовитися. Панцирні козаки, черкеси та кримчаки в одних ночвах… в сенсі, в одному загоні — гримуча суміш, крутіша за нітрогліцерин. Жодна інфузорна земля не допоможе. Від найменшого поштовху чи іскри так рвоне, що кісток не збереш. А з огляду на те, що кожен мій боєць двох, а то й трьох десятків звичайних воїнів вартий, то й руйнування отримаю також відповідні.

І все-таки... Великі мужі вчили, що не варто класти в кошик обидва яйця. Ось і я вирішив замостити соломкою запасний аеродром. Тим більше, привід був.

Бажаючи забезпечити собі надійний тил, мало як справи в Стамбулі складуться, Саїн-булат хан попросив мене відвезти Кара-Мурзі пайцзу на володіння Ак-Керменом. Новий хан розумів, що у випадку негараздів, допомогу він отримає тільки від таких самих, як і він сам, бунтівників. Людей, які підняли та очолили повстання з перших днів. Тому що шовковий шнурок вручать їм усім* [*шовковий шнурок — знак того, що вельможа засуджений султаном до страти і, якщо не бажає публічної ганьби, має повіситись сам. Іноді знак привозив кат] А маючи за спиною таку потужну фортецю та відданий гарнізон, можна ще спробувати виторгувати помилування. Наприклад, погрожуючи тим, що ключі від міста віддадуть ворогові.

Так що кращого коменданта і голови для Білої фортеці, ніж Кара-мурза, з якого, власне, ця вся історія почалася, і пошукати важко. А я мав до нього свою розмову. Теж довірчу. Татарин врятував моє життя, я відплатив тим самим. Чим не привід посидіти за достарханом та поговорити відверто? При тому, що моє прохання не йшло врозріз ні з планами мурзи, ні з побажанням хана Булата. Тому що зводилася до одного бажання — за мої гроші купити в Ак-Кермені невелику, але міцну хатину. А ще найняти та екіпірувати десятка три добірних головорізів. Роки на два… Найкраще із засуджених до галер рабів-втікачів християн. І нехай живуть у тій садибі до першої вимоги. І місту зайві бійці не зашкодять, і я знатиму, що як раптом колись доведеться похапцем втікати... ну, як геть притисне… то у мене тут буде не тільки надійний сховок, але й парочка «гострих мечів».

Кара-мурза мене зрозумів із півслова і пообіцяв усе зробити в кращому вигляді. Від запропонованих дукатів відмовлятися не став… Завагався трохи, але після того, як його майно потрапило до рук Сабудай-мурзи, зайвих грошей у татарина не було. А з перших днів запускати руку в державну скарбницю, він ще не був готовий.

Загалом, посиділи, випили, покурили кальян і розійшлися задоволені життям та один одним. Кара-мурза залишився керувати містом і фортецею, а я вирушив до вже облюбованої переправи через Дніпро. Де мене з нетерпінням чекав Мамай та інші супутники...